« Історія і сучасність»

«Писано з Тору, 1642 р., червня 12 дня»

 

 

         Так старший отаман Семен Забузький завершив свою відписку «государю Павлу Федоровичу Леонтьєву, Валуйському воєводі його царської величності», з приводу скарги «на тих ворів, що погромили дворянина Михайла Засєкіна і козаків, що йшли по государєву указу». Отже, відписує отаман, того дворянина громили Мокій та Тимошко, але він їх не застав, а то б затримав.

         Цей лист – стовідсотковий документ: є дата, є підпис, вказане місце складання – Тор! А віднайшов його в архіві коша Нової Запорозької Січі Тарас Чухліб – доктор історичних наук, провідний науковий співробітник, провідний науковий співробітник Інституту історії України Національної Академії наук, автор багатьох книг, у тому числі й «Донеччина та Луганщина – козацькі землі України (XVI – XVIII ст. ), Київ, 2014. Дуже рекомендую і слов’янському, який недавно вигулькнув на краєзнавчому горизонті, і київському «документальному краєзнавцю», який кілька років пнеться довести, що він – праправнук нашого славного земляка, українського поета-романтика Михайла Петренка, почитати роботу знаного науковця Тараса Чухліба. А він, між іншим, наводить ще один документ, датований 1546 роком: «У Святых Гор, и выше и ниже, позаводили в лесах зимовища для своих кошей. Тут строили казаки и струги… Черкасы – севрюки (українці – автор) стали расставлять по Северскому Донцу зимовища своих товариств и таким образом завели в поперек страшного Поля дозорную цепь от крымцев».

         Отже, робить висновок науковець, понад 500 літ тому українське козацтво проторувало шлях до Кальміусу, Міусу, Сіверського Дінця. Лугані та Дону! У війнах і військових сутичках українці зуміли колонізувати велику територію Дніпрово-Донського межиріччя, яке тоді називали Диким Полем. Ані протидія Кримського ханства, ані сторожі «государевих людей» Московського царства, ані яничари Османської імперії не відлякали наших мужніх пращурів від боротьби за цю землю. За допомогою «меча і плуга» вони заснували тут самобутні територіальні структури – Кальміуську, Єланецьку, Барвінківську паланки війська Запорозького Низового. Кордони Січі сягали Дону включно з великою частиною сучасної Ростовської області Росії. На жаль, українське та й російське суспільство мало знає про це. І цим користується «великий історик», збирач земель руських» В.Путін. він на весь світ кричить, що Південно – Східна Україна – це «ісконно руські території» й мають належати Росії. Він уже прибрав до рук Крим, окупував частину Донбасу, а зараз загрожує Україні повномасштабною війною. Думаю, нащадки славних запорожців з допомогою світової спільноти зуміють не тільки зупинити оскаженілих рашистів, а й повернути захоплені ними території.

         У благородну справу збереження цілісності України, захисту Вітчизни від ворожих посягань можуть внести і зараз вносять наші краєзнавці. Нагадую, що член Слов’янської міської організації НСКУ, історик М.В.Зелений написав книжку «Думи про козака Барвінка» (Харків, 2015), в якій розповів, як за наказом Богдана Хмельницького козак Барвінок разом з побратимами заснував на березі Торця, що ще не був Сухим, слободу, жителі якої займалися вирощуванням коней, корму для них та продуктів харчуванням для козацьких полків, що вели війну проти поневолювачів України.

         Певний внесок у поширення знань про рідний край зробив і автор публікації. Моя стаття «Слов’янськ – місто українське» була опублікована в обласній газеті «Донеччина» та у всеукраїнській «Слово «Просвіти». Була й серія збірок нарисів з історії Слов’янська, що побачила світ у 2001, 2002, 2008, 2010, 2015 рр. загальним тиражем понад п’ять тисяч примірників. Там я вказував, що Тор (Слов’янськ) заснований 1645 р. І не тільки тому, що на власні очі в міському музеї бачив гарно оформлену копію царського указу про будівництво низки захисних споруд, у т.ч. й острожка Тор, «чтобы тем у татар в Русь проход отнять, а православних от войны, от разорения и от полону заступить», а й тому, що 1645-й датою заснування Тора називали й чимало авторів до мене.

         Найбільш відоме багатотомне видання – «Россия. Полное географическое описание». (С.-Петербург. Издание Д.Ф.Девриена 1903). Глава VIII сьомого тому присвячена Слов’янську. На сторінці 277 читаємо: «Д.І.Багалій вважає цілком правдоподібним висновок, що сюди їздили за сіллю вже і в XVI ст.. Можливо, що тутешні соляні поклади були відомі ще сіверянам ( XII ст.., при Ігорі Путивльському). Перша вказівка на факт добування тут солі відноситься до 1625 року – доповідь государю одного із станичників, котрий їздив у Тор в числі інших «охочих» людей».

         Далі автори вказують, що промисловики для захисту від татар споруджували укріплення, які не відзначалися міцністю. Тож «одночасно з призначенням м. Чугуєва охоронники містом в Торі був збудований острожок (в 1646 році), звідки руська сторожа, приведена з Чугуєва, мала спостерігати, щоб татари не переправлялися через Торський перелаз. У 1650 році в Торі почали діяти соляні заводи, і близько цього часу сюди переселилися черкаси. Тут знаходився й государів соляний завод, описання якого відноситься до 1665 р.

Наведені у главі VIII такого поважного видання 1903 року дати і факти свідчать, що Тор як захисна споруда (острожок) і населений пункт існував задовго до 1676 року, коли він в черговий раз був відбудований. А громили Тор, спалювали не тільки татари, а й українські козаки. Так було в 1658 та 1668 роках, коли гетьмани Виговський і Брюховецький конфліктували з Москвою через її загарбницьку, колонізаторську політику щодо України.

Фраза «… в Торі був збудований острожок» і дата «в 1646 році» примушують задуматися. Якщо «в Торі, значить поселення вже існувало, на берегах озер були солеварні. Для їх захисту від татар неподалік броду через річку Тор й спорудили острожок. Недавно слов’янський краєзнавець, історик і археолог, кандидат історичних наук Володимир Давиденко провів для колег екскурсію тими історичними місцями, наочно, так би мовити, показав, де що було.

         Тепер про дату. У 1645 р. царський трон посів Олексій Михайлович. Того ж року він продублював указ батька, Михайла Федоровича, про будівництво у тому числі й острожка Торського.  Ймовірно ввели його в дію 1646 р. От ця дата й потрапила в багатотомне «Описание Отечества» 1903 р. Цієї сумнівної дати дотримувався й наш знаний краєзнавець Г.Г.Пушкарьов. Дуже дивує, що і Гулько, який вважає  Геннадія Георгійовича своїм наставником, вперто наполягає на 1676 р. як даті заснування Тора – Слов’янська. Разом з нашим заклятим «земляком» із Києва він нав’язує дискусію: 1645-й чи 1676-й? Панове, та така дискусія була ще в 2002 році!

         У вересні 2002 р. міська рада та її голова А.В.Левіт вирішили порадувати слов’янців – урочисто відзначити День міста. Звичайно, згадали 1976 рік, коли з великою помпою святкували 300-ліття Слов’янська. Виходило, що в 2002 – місту було 326 років. Оця цифра й гуляла містом, була на шпальтах газет і на екранах телевізорів.

         Чимало слов’янців розуміли, що це черговий фейк, адже минуло більше року, як Кабмін ухвалив постанову №878 від 6 липня 2001 р. «Про затвердження списку історичних населених місць України», в якому проти назви міста Слов’янськ у графі «Дата заснування або першої згадки» стоїть цифра – 1645 рік. Та процес підготовки до свята вже пішов. Вирішили не заважати. Хай люди відзначають. Час тоді був не кращий за нинішній, хоча й без війни й пандемії.

         Вранці, після феєрверку і дискотеки, на майдані зустрів редакторку місцевого ТБ Людмилу Грибоводу. Показав їй оту постанову, розповів, як Слов’янську віку вкорочували. І вже ввечорі в ефірі пройшов святковий сюжет.

Потім Ольга Золотарьова у найбільш тиражній (тисяч 20 примірників) газеті ТВ плюс (№70,12.09.2002) написала статтю «Так сколько же Славянску лет?», супроводила її постановою Кабміну від 26.07.2001 р. та викопіровкою  зі  «Списка історичних населених місць України», де  чітко написано: «м. Слов’янськ 1645 рік». А ще журналістка  провела опитування містян щодо віку Слов’янська. Дехто сказав: «Мені байдуже», а от студентка Аліна твердо заявила: «Справжній вік повернути місту дуже важливо… Навіть, якщо доведеться потратити на це гроші».

         Особливу думку висловив глава Слов’янська Анатолій Левіт: «Зараз ми встановлюємо точну дату виникнення міста. Якщо підтвердиться, що місту дійсно більше років, обов’язково будемо рік народження міняти.».

         Дослідили. Встановили. Поміняли. І вже в 2005 році урочисто святкували 360-річний ювілей. А 370 і 375 років Слов’янську відповідно до постанов Верховної Ради відзначали на державному рівні – виготовляли ювілейні монети, пам’ятні медалі,. марковані конверти… Дай, Боже, щоб до наступного ювілею ми вигнали з Донбасу і Криму окупантів, зажили в мирі і злагоді з сусідами і всіма народами світу, щоб всі мали роботу і пристойну зарплату, людські умови життя. Хай буде так!


 

Віктор Скрипник, ветеран журналістики,

Почесний краєзнавець України.


 

Ще схожі публікації:

ДонбасіЯ: Громовий, Єрмакова, Зелінський, Романько
ГРОМОВИЙ Леонід Григорович на порозі розпаду СРСР став першим директором першої в Донецьку української школи, яку відкрили восени 1990-го року і яка зі своїм керівником пізнала не тільки багатьох випр...
Владислав Казарін: герої не вмирають
На минулому тижні в Покровському (колишній Красноармійськ) попрощалися з військовослужбовцем Владиславом Казаріним, який загинув 10 серпня під час мінометного обстрілу терористів у зоні АТО. Владис...
ПАМ’ЯТНИК АВТОРУ «ЩЕДРИКА»
Цими днями у Покровську урочисто відкрили пам’ятник видатному українському композитору Миколі Леонтовичу,автору знаменитої   різдвяної колядки «Щедрик». І хоча уродженець Вінниччини як хоровий дириген...
Пригоди Шевченка на Донбасі
Шахтарське селище і степ імені поета Нещодавно жителі селища Шевченко, що біля Покровська, за підсумками громадських слухань підтримали ідею створення ландшафтного заказника місцевого значення «Шевче...
Уклін Герою
У машинобудівному коледжі Донбаської державної машинобудівельної академії урочисто відкрили меморіальну дошку колишньому студенту закладу, Герою Небесної сотні Івану Пантелеєву. Поет і музикант за...
Красноармійськ сьогодні:«Дави його, дави «бандеру».
Яких лише погроз не чули українці на Донбасі. Ні не в окупованій його частині, а на підконтрольній Україні. Вишиванкою задушити, постріляти разом з усією родиною, пропонували прибратися з Донеччини по...

The Author

СКРИПНИК Віктор

Донеччина © 2016 Frontier Theme