Цими днями в Одесі завершився вже ХХII за ліком Загальнонаціональний конкурс «Українська мова – мова єднання». За словами одного з фундаторів форуму і очільника Одеської регіональної організації НСЖУ Юрія Работіна кількість номінантів хоча й зменшилася порівняно з кількома попередніми найурожайнішими роками, але якість надісланих матеріалів не знизилася як у вітчизняних авторів, так і наших симпатиків з Австралії, Молдови, Естонії, Канади, США, Франції.
Переможці визначалися у кількох номінаціях: «На видноті у всього світу», «Квітни, мово, наша рідна!», «Пошук. Істина. Наука», «Рубежі подвигів і безсмертя», «Мовне багатоголосся», «Україна: 1991 -2021» та інших.Творчий доробок учасників був помічений і поцінований, а прізвища всіх відзначених авторів книг, газетних і журнальних публікацій, мовознавців, організаторів журналістських акцій були надруковані в газеті «Золотослів».
У цьому випуску знайшлося місце для привітання голови Держкомтелерадіо Олега Наливайка, уповноваженого із захисту державної мови Тараса Креміня, голови ВУТ «Просвіта» Павла Мовчана.
«Дякуємо організаторів за те, що двадцять один рік поспіль проводять цей конкурс, надаючи українцям усього світу унікальну можливість єднання навколо рідної мови, історії, культури», – наголосив Павло Мовчан.
І справді, мотив єднання проходив червоною ниткою через усі заходи протягом двох фінальних днів форуму. Це і урочистості в Літературному музеї міста, що розпочалися потужним виконанням Гімну України всіма присутніми. Це і відвідини Одеської кіностудії імені Олександра Довженка, одного з престижних навчальних закладів і поїздка в унікальні катакомби в Нерубайському. Але обговорення творчих здобутків і дискусії між учасниками тривали постійно.
Так, на думку голови Чернівецької обласної організації НСПУ Василя Джурана, який цьогоріч був добре обізнаний з творами учасників, відкриттям конкурсу, можна вважати щедрий ужинок лікарки за фахом Людмили Вовк, котра видала, так би мовити, на – гора, із куяльницької землі ціле сузір’я ошатно оформлених книг: «Лицарі козацької доби», «Благовіст», «Моя гордість – Україна незламна держава», «Україна – мальовничі подорожі».
А ще пан Джуран завважив, що лідерами за числом надісланих творів є Одещина і Полтавщина.
Своєю чергою одесит,заслужений працівник культури України і Молдови Віктор Мамонтов відзначив, що велика кількість конкурсних праць свідчить, що навіть небезпечний коронавірус не «замулив» джерело криниці творчості як професійних письменників, журналістів, науковців, краєзнавців, педагогів, так і аматорів літератури. Їх авторів зближує не показове, а щире почуття патріотизму, оптимізму, віра у щасливе майбутнє нашого народу, любов до рідної України. Якщо узагальнити ці почуття, то їх промовисто виклав кримський поет Іван Бут у рядках свого вірша:
Україно моя величава,
Всіх святих я за тебе молю,
Ти єдина у світі держава,
Яку я так щиро люблю.
Так, українці з окупованого Росією Криму особливо гостро відчувають біль утрати, але продовжують відстоювати свої громадянські права, прагнуть зберегти культурні надбання пращурів і передати їх наступним поколінням.
Наприклад, творчість Ельмаз Бахшиш пронизують світлі почуття, а назва її книги кримськотатарською та українською мовами «Подарунок дітям» промовляє сама за себе. На жаль, пані Ельмаз не змогла прибути на форум, але добре слово про поетку сказала Інна Доленник з Кривого Рогу, яка переклала поезії на українську.
-Спочатку я познайомилася з віршами Ельмаз, які схвилювали, спробувала перекласти і в мене вийшло. Згодом познайомилася з авторкою особисто. Я щаслива, що долучилася до самобутньої поезії кримськотатарського народу, – зізнається Інна Доленник.
До драматичних, а переважно трагічних сторінок української історії, яку за відомим висловом класика неможливо читати без брому, звернулося чимало учасників. Так Валентина Клюнтер з Луцька видала документальну розповідь про волинське село: «Секунь, драматичні долі його жителів у 30-50-і роки 20 ст.»; Олег Солодун у видавництві Слов’янська упорядкував збірку «Слов’янський рахунок», присвячену пам’яті вбитого «донецькою мафією» журналіста Ігоря Александрова; переселенець з Донецька Віктор Тупілко презентував монографію «Воїн армії безсмертних» про самоспаленця Василя Макуха; Любов Сердунич з Хмельниччини зібрала український фольклор періоду голодоморів у книзі «І слово боролось»; киянин Іван Левченко представив збірку поезій «Над прірвою», яка мала вийти як попередження і застереження в Криму в 2013 році, але з’явилася пізніше…
Поцінувало журі і книгу «Спільники степового вітру» журналіста і краєзнавця Володимира Стецюка про повстанський рух 1920-21рр. на Криворіжжі, де автор розповідає про героїчну і самовіддану боротьбу селянства Криворізького повіту під проводом отаманів Степового-Блакитного, Іванова, Лютого та інших ватажків у запеклій народній війні проти окупаційного більшовицького режиму.
Запитую у колеги про те, що спонукало досліджувати давні події.
-Сторіччя Української революції 1917-21років в країні мали б широко відзначити, обговорити і осмислити. На жаль, державні інститути стали осторонь, як і наймасовіші медіа. Доводиться на власному ентузіазмі хоч якось заповнювати цю прогалину. Багато працював з архівами і пропустив ті події через призму сьогоднішньої неоголошеної війни. З наших поразок сторічної давнини висновків не зроблено, – сказав Володимир Стецюк.
Зацікавила праця ще одного дослідника з Дніпропетровщини – Олександр Козленко з смт Широке написав «Нариси з історії Широківської «Просвіти». А ВУТ «Просвіта» відзначено за наукове видання «Утвердження української мови в освіті».
Зазначу, що журі віддало належне авторам і колективам, які утверджують українську мову серед молоді. Це, зокрема, Каріна Апарінова і кают-компанія «Морська бібліотека», а також дитячий театр музичної школи №13 з Одеси нагороджені за прищеплення молоді любові до рідної мови. Так само відзначені школярі і ліцеїсти Одеси, які перемогли в конкурсі рефератів та есеїв, присвяченому 150-річчю від дня народження Лесі Українки. Підтримали юних талантів і за дебютні збірки поезій.
Серед лауреатів є кількадесят редакційних колективів, зокрема і єдина на Одещині обласна українськомовна – «Чорноморські новини».
Вагомо представили свої книги і майстри слова, які чимало років працювали в українських газетах.Особливо вирізняється грунтовна праця «Журналісти і незалежність», яку впорядкував відомий науковець і публіцист Юрій Бондар. «Журналістські «цеглинки» в будові нової України» презентував Віктор Скрипник з Донеччини.
Варто відзначити, що журі чи не вперше вирішило нагородити одного з меценатів за підтримку авторів у виданні їх творів. Лауреатом став Олександр Кавун, директор ТОВ «Прогрес» з Бершадського району Вінниччини. Завдяки йому вийшла книга про село «Серединка – тепла крапка на карті України», яку написали Петро Маніленко і Федір Шевчук.
Звернув увагу і на невелику присутність творів про неоголошену російсько-українську війну. Виняток – роман-сповідь «Понад життя» Юлії Стрельцової і Сергія Башкова (Київ), збірки поезій «Світло на дні бліндажа» Олени Іськової – Миклащук з Хмельниччини і «Крок у безсмертя» Галини Онацької з Краматорська.
Підбиваючи підсумки зустрічей в Одесі словолюбів з усіх куточків країни хотілося б зазначити, що багато моїх колег – учасників конкурсу з перших років проведення зауважують, що форум потребує змін. Певно ж погоджується з цим і його незмінний організатор Юрій Работін, але… Може хтось і здивується, але загальнонаціональний конкурс усі ці десятиліття відбувається без жодної копійки з бюджету! Як жартують одесити: з грошима будь хто зможе, а ви спробуйте без грошей…
Вдосконалювати систему рецензування, аби на відзначення не потрапляли твори відверто слабкі, активніше проводити зустрічі в бібліотеках і вишах учасників фінальної частини звичайно ж треба. А видати збірку найцікавіших творів останніх років теж годилося б. Усе це можливо, якби долучилася держава і Юрій Работін займався не стільки організацією проживання і харчування гостей, екскурсійною програмою, виготовленням відзнак тощо, а більше опікувався змістовним наповненням форуму. Можливо колись так і буде. І ще: за всі роки конкуренцію одеситам в проведенні мовного конкурсу в регіонах так ніхто і не склав…
А на завершення цих нотаток точка зору членкині НСКУ, фотохудожниці з Полтави Галини Вовченко:
-Чи не найбільша заслуга конкурсу «Українська мова – мова єднання» в тому, що він є грандіозним стимулом, потужним двигуном до наших щораз нових проектів, рушійною силою нашого натхнення, нашої праці. Для багатьох із нас, причому незалежно від віку і статі, чи національності, він уже став такою собі моделлю життя «Від конкурсу до конкурсу», яка не дає розки
Ігор ЗОЦ.
На знімку переможці конкурсу Юрій Бондар, Володимир Стецюк, Ігор Зоц
Ще схожі публікації:
Ігор Зоц понад 20 років був головним редактором єдиної у Донецькій області обласної україномовної газети «Донеччина». Усі роки свого існування газета займалася популяризацією української мови, істо...
В житті кожної людини обов’язково зустрічаються окремі особистості, які запам’ятовуються назавжди. Для мене такою особистістю став Василь Семенович Стус. Далекий вже 1954 рік, С...
29 вересня 2016 року народ України і світова спільнота вшанували пам'ять жертв Бабиного Яру. 29 вересня 1941 року у Бабиному Ярі нацисти розстріляли 33 770 євреїв міста Києва. Це був початок Голокос...
Коли я повідомляла друзям, що наш фільм був показаний на Канівському кінофестивалі, у відповідь чула здивовано-захоплене: “Нічого собі!” Спрацьовував стереотип: важко знайти людину, яка би не чула ...
У січні 1992 року, не перше незалежне українське Різдво, ми, група студентів зі Слов’янського державного педагогічного інститути (нині Донбаський державний педагогічний університет) рушили на Захід – ...
Я трішки не встиг з доставкою свіжих номерів «Донеччини» до 80-річного ювілею поета Івана Ткаченка, який проживає на Київщині. Але Іван Несторович вибачив мені запізнення, і поговорили ми з ним на сла...
