ГКЧП та його наслідки
У березні 1990 року в УРСР, яка входила до складу СРСР, відбулися перші демократичні вибори до всіх рівней влади від сільської до Верховної Ради України. Цьому, звичайно, сприяла горбачовська перебудова , гласність та демократизація суспільства. На тих виборах уперше до рад , на альтернативній основі пройшли кандидати , які не були комуністами та їх шестірками. У нашому невеликому місті Димитрові переважну більшость депутатів того останнього совєтського скликання складали прості шахтарі, висунуті страйковими та трудовими колективами шахт ,у тому числі і я. Доречі , до ВРУ тоді також був обраний гірник .
То були непрості часи . Колесо історіїї в 1989- 1991 роках крутилося швидко. Таке буває , напевно, раз на століття. Ми, депутати усіх рівнів, працюючи в останньому союзному скликанні , пройшли через декілька шахтарських страйків із економічними та політичними вимогами , які сприяли розвалу комуністичної імперії, через пікетування ВР і Кабміну, багатолюдні мітинги, а дехто із нас через багатоденні голодовки… та без будь яких перевиборів продовжили працювати у першому скликанні Незалежної України.
Але про все по порядку. Прийшовши 19 серпня 1991 року в першу зміну на роботу , тоді працював машиністом підйому горизонту 380 метрів шахти ім. Димитрова, я довідався, що у Москві група кремлівських високопосадовців- ортодоксів на чолі з віце- президентом Янаєвим створила ГКЧП та змістила зі своєї посади президента СРСР Михайла Горбачова , який на той час відпочивав у Криму. Цей комуністичний лідер був узяв курс на демократизацію суспільства, перебудову . Враховуючи ,що про свій вихід із союзу на той час заявили республіки Балтії, Горбачов пішов на поступки,запропонувавши союзним республікам створити Союз Суверенних Держав. Саме це і послужило причиною заколоту в Москві.
Що найбільше запам’яталось у ті дні ? Мені як депутату, неодноразово приходилося виступати як на шахтарських,так і мітингах Народного Руху України. Спілкувався на зустрічах з виборцями, мешканцями вулиць, інтереси яких представляв у міськраді. Допомагав літнім та багатодітним людям , сприяв благоустрою вулиць мого виборчого округу… Був ,як кажуть ,публічною людиною. Напевно, це, та моя українська мова найбільше дратувало здебільшого нащадків тих, кого завезли з Росії у хати й будинки померлих від голоду українців на початку тридцятих, а також уральців та сибіряків, що понаїхали сюди у кінці 60-тих- 70 років . Одні з насмішкою запитували: «Как ты? Очко играет?» ,інші, із іронією казали:»Мне тебя жаль». Один із парторгів шахти в минулому, пенсіонер ,зустрів мене запитанням : Товариш Тищенко, как себя чуствуете? –На що я відповів, що він мені ніякий не товариш. — Смотри мне. Босиком погоним в Сибирь!-почув у відповідь.
А 20 серпня мені та трьом моїм колегам, депутатам- рухівцям надійшли «запрошення» з’явитися на 10 –ту годину 22-го, в кабінет секретаря міської ради Григорія Нікітенка, одного із дев’яти членів місцевого ГКЧП. Комусь буде здаватися дивним, але ,починаючи від Москви і закінчуючи самим» захудалим» містечком, були створені ГКЧП ,до складу яких входило, як і у Москві, по дев»ять осіб! У Димитрові це міський голова Михайло Скиба, секретар міської ради Григорій Нікітенко, управляюча справами, декілька керівників підприємств міста, ну і, звичайно ж , представники силових структур. Треба віддати належне , в Україні не всі області та міста пішли по цьому сценарію! На щастя московський заколот провалися 21 –го серпня, дякуючи у першу чергу Борису Єльцину та представникам московської інтелігенції, взагалі москвичам.
З’являємося у зазначений час. Заходимо до кабінету. Присіли. Окрім секретаря, там знаходилися ще два місцевих заколотники: депутат, головний мент Димитрова та кагебіст. Ми сміливо дивимось на них, вони, крім кагебіста, мимо нас. Перериваючи довгу паузу, депутат Сергій Фомін ,звертаючись до Григорія Нікітенка запитав: Для чого нас викликали? Той зам’явся. На що я сказав: Та хіба незрозуміло для чого? Не бачиш, хто тут сидить? Хотіли зв’язати нам «лапті» , а самі опинилися в них. Зі словами : Нам із вами нецікаво,- піднімаємося і виходимо. Поскільки ми всі були шахтарями, то зайшли в страйковий комітет і розповіли про наше «спілкування» з гекачепістами. Там і було прийняте рішення про термінове проведення позачергової сесії . Про її хід ,виступи депутатів та представників громадськості ,пропозиції, рішення докладно написала красноармійська газета «Маяк» у статті «Синдром путчу».
На цій сесії, яка проходила у Палаці культури ім. Артема було гаряче. Також було підтримане майбутнє винесення на міський референдум питання про відокремлення Димитрова від Красноармійська та розширення складу міськвиконкому. До цього виконавчого органу , шляхом голосування, ввели від страйкому В\О. «Красноармійськвугілля»- Володимира Семеніва; від РПЦ- священика Василя; від НРУ- Анатолія Тищенка.
ПРОГОЛОШЕННЯ АКТУ ПРО ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРИНІТЕТ УКРАЇНИ 24 СЕРПНЯ.
24 серпня до зали Верховної Ради на її позачергове засідання внесено великого синьо-жовтого прапора . За тим, на пропозицію фракції Народної Ради ,враховуючи смертельну небезпечність московським заколотом для нашої республіки , Верховна Рада прийняла історичний для України і її народу- Акт проголошення Незалежності України . Було проголошено створення самостійної держави- Україна з її неподільною і недоторканою територією ,Конституцією та Законами України. А уже на Всеукраїнському референдумі 1 грудня українці більш ніж 90 % голосів сказали «так» незалежній Українській державі. Майже 90%, від проголосувавших виборців Красноармійська і Димитрова підтримали незалежність України. Цей високий показник був досягнутий, завдячуючи місцевим рухівцям ,які розповсюдили величезну кількість пропагандистських листівок . Наш показник був найвищий на Донеччині.
Того ж таки 1 грудня 1991 року димитровчани провели загальноміський референдум, таким чином відокремились від Красноармійська. До цієї дати місто мало такий же статус, як його мають сьогодні селище Шевченко та місто Родинське.
Першими державами, які визнали незалежність України, були Польща і Литва -2 го грудня, а 4-го- Канада та Латвія… Сьогодні незалежність України визнали 170 держав світу.
ПІДНЯТТЯ СИНЬО-ЖОВТОГО ПРАПОРА НАД КУПОЛОМ ВРУ ТА НА ФАСАДІ ДИМИТРОВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ.
Для кожної країни символом державності та суверенітету є її прапор. Наш синьо-жовтий прапор є символом нашої свободи та незалежності. Вперше синьо жовтий прапор було піднято у Львові над ратушею 25 червня 1848 року. Тоді він висів недовго- лише декілька днів, але ці дні увійшли в історію, як свідчення того,як воно бути українцем на своїй рідній землі під чужим пануванням.
4-го вересня на пропозицію народних детутатів Василя Червонія та Володимира Яворівського за активної підтримки фракції Народної Ради, після триразового голосування та заяви голови Верховної Ради України Леоніда Кравчука про відставку, в присутності більш ніж 10-ти тисяч українців на площі перед ВР ,що, безумовно , вплинуло на голосування депутатської групи 239 ,над її куполом замайорів національний синьо-жовтий стяг.
Того пам’ятного дня я не був у Києві, але все те дійство спостерігав по телебаченню. Відчуття радості і гордості за Україну переповнювали мої груди. Відразу дзвоню секретарю міської ради Григорію Нікітенко- вітаюсь та звертаюсь із запитанням, чи дивиться він ТБ та чи знає, що відбулося в столиці . Чую стверджувальну відповідь. Пропоную йому підняти на будівлі міської ради синьо-жовтий прапор. Цитую нашу розмову дослівно:
Г.Н. – Так, немає прапора.
Я – Принесу свій.
Г.Н. – Так , завтра субота.
Я- Григорій Григорович, це не має значення ,я з депутатами вивішу. Потрібна ваша згода!
Г.Н.- Вивішуйте.
5-го вересня , ми –троє депутатів- шахтарів Станіслав Лущан, Сергій Фомін і я відшукали драбину в підвалі міської ради , вийняли із флагштока на фасаді міської ради червоно-синій прапор, уже неіснуючої УРСР, і вставили туди древко національного синьо- жовтого прапора. За київським часом була 9-та година 15 хвилин. Таким чином, Димитровська міська рада стала першою в Донецькій області над приміщеням якої замайорів синьо- жовтий прапор.
————————————————————————————————————-
Святкування першої річниці Незалежності України.
Це була одна з чотирьох найяскравіших подій мого життя. Перша це Ланцюг Злуки у січні 1990 –го,про дві наступні написано вище.
У середині серпня 1992 року, на мою превелику радість, отримую запрошення від Верховної Ради та Кабінету Міністрів з пропозицією взяти участь в урочистостях та концерті, присвячених першій річниці Незалежності України, що відбудуться у Палаці культури «Україна». Відразу виникає проблема з придбанням квитка до Києва. Не змогли допомогти, чи може ,не захотіли міські голови Димитрова і Красноармійська. Спасибі допоміг народний депутат України від нашого округа Василь Васильєв. Як потім стало відомо: я був єдиним депутатом міської ради від Донеччини, що мав честь бути запрошеним на такий високий захід.
Враження, звичайно ,зашкалювали . Я бачив з досить близької відстані, слухав виступи, а потім і спілкувався з досить відомими українцями. Зал Палацу культури був заповнений ущерть. Хто знаходився ? Звичайно, ж це керівники областей , міністри , народні депутати України, лідери НРУ на чолі з В.Чорновілом, І.Драчем та М.Горинем, Демократичної партії України- Юрієм Бадзьо, Республікансьої партії- Левком Лук’яненко, Селянсько – Демократичної- Сергієм Плачиндою, лідери Партії зелених, Христянсько- демократичної партії, Республікансько- радикальної партії, ті хто виборював незалежність, представники Світового Конгресу українців, діаспора з різних країн світу , запрошені закордонні гості.
У президії знаходилися не тільки державні високопосадовці, відомі політичні лідери- дисиденти, а й великі авторитети: учений зі світовим іменем Юрій Шевельов , Патріарх Української Автокефальної Православної Церкви Мстислав, племінник великого українця голови УНР Симона Петлюри, Президент Української Народної Республіки в екзилі Микола Плав’юк, який офіційно заявив про складання ним повноважень Президента УНР чим підтвердив визнання того, що Україна – пряма наступниця Української Народної Республіки. Його заяву зал вітав стоячи! Про те , що я був свідком такої значкої подї в історії нашої держави, стверджую з гордістю!
У ті дні , а саме 21- 24 серпня, у Києві, проходив Всесвітній форум українців,на який у мене не було запрошення, але у якості спостерігача брав участь 23-го серпня дякуючи зав. Донецької філармонії, моїй колежанці по національному відродженню, одній із керівників Донецького Товариства української мови ім. Т.Шевченка пані Валентині Тихій, яка допомогла мені з контромаркою. Бачив і слухав виступи лідерів української діаспори, країн,де є розсіяним наш народ, віками немаючий своєї держави. Сподобалася позиція українців республік колишньої Югославії. Усі вони підтримували незалежність своїх республік від Сербії. І не тільки їх,а й вчених, письменників і навіть банкіра. Усі добре володіли українською, з теплотою говорили про Україну , раділи незалежності батьківщини своїх предків. Запам’ятався виступ україномовного темношкірого українця, але з якої він держави ,не пам’ятаю. Прикро, але час і вік стирають багато цікавого із пам’яті. Вражаючим для мене було бачити і слухати велику постать , людину зі світовим іменем -видатного українського філолога, історика професора Юрія Шевельова!
Параду до дня Незалежності України того року не було. На центральних вулицях столиці були десятки, якщо не сотня тисяч людей. Проходили гуляння у різних місцях , було чутно музику , українські пісні, проводилися зустрічі з цікавими українцями. Мав розмову із письменником, одним із керівників НРУ Іваном Драчем. Як голова депутатської комісії по освіті Димитровської міської ради, просив про допомогу з підручниками для перших україномовних класів і шкіл , що відкривалися, на мою вимогу, в нашому місті. «Буду говорить із Кравчуком»- пообіцяв Іван Драч.
Анатолій Тищенко, шахтар. Місто Мирноград (Димитров) 2021 рік.
Ще схожі публікації:
У навчального закладу, як і в кожної людини, є свій день народження, своя біографія, особливі події. Ось і Макіївська загальноосвітня школа І-ІІІ степенів № 19 торік відзначила своє 75-річчя. З погляд...
У Словянську під час урочистостей з нагоди ювілею газети «Донеччина» редактор вручив представникам Національної гвардії, які дислокуються в місті книги і свіжу періодику. - Друковане слово теж підт...
Шахтарське селище і степ імені поета Нещодавно жителі селища Шевченко, що біля Покровська, за підсумками громадських слухань підтримали ідею створення ландшафтного заказника місцевого значення «Шевче...
«Ставна податну в 50 відсотнів для мільйонерів - це справедливо» На думку Шемаєва, молодого політи¬ка, кандидата економічних наук, який навчався за кордоном, зниження показників рівня життя в Украї...
Сьогодні на честь Андрія Назаренко відкрито меморіальну дошку на школі №15, в якій він навчався. Йому посмертно присвоєно звання почесного громадянина Маріуполя, він нагороджений орденом «За мужнсть» ...
З діда – прадіда живуть Попови на врожайних чорноземах у Коровому Яру. Десь четвертина його корінних жителів носить це прізвище. Батько Миколи Степановича Попова – Степан Іванович – правофланговий мех...
