ЗАЛИШИВ НАДІЮ

 

Зустрічей з Михайлом Слабошпицьким трапилося небагато, але всі незабутні…

У Донецьку, де редагував газету «Донеччина», його ім’я набуло для мене особливої ваги, коли наша позаштатна авторка з Маріуполя Ірина Молчанова (яка, до речі приїхала з Росії і, закохавшись в наш край, добре  вивчила українську мову), написала про участь школярів міста в Міжнародному конкурсі знавців української мови, який започаткували письменник Михайло Слабошпицький і доброчинець з Канади Петро Яцик. Це сталося на межі тисячоліть і акцію, яка прилинула з Києва, патріотичні сили області, звісно, вітали: тоді відчувався живий потяг до українського слова, з рідною мовою в Донбасі ще не воювали з усіх видів зброї… В газеті ми повідомляли про переможців конкурсу з нашого краю, щиро раділи їх успіхам. А ще справа, започаткована М.Слабошпицьким і П.Яциком певним чином і нас упевнювала в правильності обраного шляху: в 1998 році газета «Донеччина» встановила премію «Плекаймо рідну мову» і ми майже десять років відзначали освітян, працівників культури, журналістів…

Презентація книги М.Слабошпицького «Гамбіт надії» стала для мене в Києві першою знаковою подією після того, як за кілька днів до того вирвався із захопленого бойовиками Донецька. Ніколи не забуду вщерть заповнений простір книгарні «Є» на вулиці Лисенка. Модерує Юрій Щербак, у центрі уваги  автор книги про події на Майдані, написаної по дуже гарячих слідах, а також учасники і свідки Революції Гідності… Кульмінацією зустрічі 17.07.2014 став виступ Любові Голоти, яка поділилась враженням від книги, прочитала з телефону щойно отриману SMS: «Над Донбасом збили Боїнг…». «Почалася третя світова війна», – страшні слова злітають з її вуст, хоча, як не одному мені здалося, ніхто не міг повірити в реальність такого.

Додам: «Гамбіт надії» друкувався уривками в «Слові Просвіти», деякі номери часопису я довго зберігав у перші переселенські роки. Саме переконливі, живі тексти Михайла Слабошпицького про передумови Майдану підштовхнули мене передплатити своїм коштом просвітянський часопис кільком бібліотекам в прифронтову зону. А на буремному Донбасі йшли бої і вже писалася нова книга – «Велика війна 2014.Україна/виклики, надії, матеріали/». Про цю збірку автор на презентації в Київському Будинку вчителя 14.04.2015 сказав: «У ній є передчуття війни. Її почав писати після захоплення Слов’янська як щоденник – записував історії, які чув або бачив. Героями стали люди так чи інакше причетні до подій на Сході… Було відчуття колосальної важливості матеріалу, адже мине час і забудуться всі герої. А їх надзвичайно багато».

Під час тієї пам’ятної презентації в історичній будівлі у вщерть заповненій залі з’явилося, і певно ж не в одного мене, відчуття того, що цей український всесвіт довкола Михайла Слабошпицького і авторів книжок, яких презентує його видавництво «Ярославів Вал», насправді є дуже потужним. З великою притягальною силою. Прихильники творчості письменника приходять до нього за відповіддю про долю України, а її можуть дати не президенти, а тільки такі потужні інтелектуали як Михайло Федотович…

Здається й досі чую його голос під час однієї з презентацій у Національному музеї літератури: найбільша зала на другому поверсі не вмістила всіх бажаючих, сусідній простір теж заповнили, і нам дісталося місце в коридорі, де ловили кожне слово, сповнене тривогою, але й надією теж.

А ще Михайло Федотович у своїх мемуарах «Протирання дзеркала» захоплююче розповів про Анатолія Лупиноса, репресованого радянським режимом націоналіста і борця за Незалежність України, який доводиться мені односельцем. Щоправда, його батьки вивезли з Донбасу ще він у школу не пішов. Жваво написав автор про мого  земляка, і де він стільки інформації розкопав!

Мені пощастило, що цьогоріч директор «Ярославого Валу» благословив видання моєї книжки «Донбасія» і сказав про неї добре слово. Приємно було дізнатися, що Михайло Федотович чув нашу родинну історію від Валерія Гужви і так стало, що ці майстри слова поставили свої автографи на збірці про донеччан.

У травні навідалися до видавництва удвох із сином, сфотографувалися на згадку з книжками Світлани Короненко, і я наговорив про мою однокурсницю чимало заслужено добрих слів. Хотілося якось підбадьорити Михайла Федотовича, який попри погане самопочуття, сказав на прощання не забути запросити як будемо книжку заливати… Не судилося.


Ігор ЗОЦ, журналіст з Донеччини.

Одна з останніх світлин Михайла Слабошпицького у видавництві «Ярославів Вал». 11травня 2021.


 

Ще схожі публікації:

Жива душа української пісні
Відтоді, як у наших благодатних степах оселилися запорожці, живе і не вмирає українська народна пісня. Поступово обживалися козацькі слободи: Іванівка, Гаврилівка, Слов'янка, Олексіївка чи Андріївка.....
Часопис “Донеччина” від 12 травня 2017 року № 17 (15955)
У Покровську в квітні 2017-го організовані мітингарі під міськрадою стояли з плаката- ми «Требушкін – мер від Бога», «Руки геть від Требушкіна!», а мені згадалося, як у Донецьку у 2002-му році місцеви...
ДЕНЬ СЕРЖАНТА
Більше трьох тисяч сержантів нагороджені державними нагородами.В Україні 18 листопада вдруге відзначають День сержанта Збройних Сил України. Це свято встановлено Указом Президента України №153/2019 в...
Донбаський музей Василя Стуса єднає нас
У розвої націотворення та відході від маргіналізації духовних цінностей не останню роль відіграє музей. Зокрема, Донбаський музей Василя Стуса – культурний заклад, який провадить у життя шляхетні цілі...
Лицарі в обороні жінки
У Покровській бібліотеці сімейного читання відбулася презентація збірки відомого українського поета з Харківщини Володимира Вакуленко та письменника, краєзнавця, Петра Гайворонського «Музи планети». ...
ДонбасіЯ: Віктор Скрипник, Олег Федоров
Українські сліди на окупованій наразі частині Донеччини – це не тільки пам’ятники Тарасові Шевченку, Іванові Франку та Богданові Хмельницькому, фантастичні мозаїки Алли Горської на кількох будинках в ...

The Author

Ігор ЗОЦ

Донеччина © 2016 Frontier Theme