ЗАЛИШИВ НАДІЮ

 

Зустрічей з Михайлом Слабошпицьким трапилося небагато, але всі незабутні…

У Донецьку, де редагував газету «Донеччина», його ім’я набуло для мене особливої ваги, коли наша позаштатна авторка з Маріуполя Ірина Молчанова (яка, до речі приїхала з Росії і, закохавшись в наш край, добре  вивчила українську мову), написала про участь школярів міста в Міжнародному конкурсі знавців української мови, який започаткували письменник Михайло Слабошпицький і доброчинець з Канади Петро Яцик. Це сталося на межі тисячоліть і акцію, яка прилинула з Києва, патріотичні сили області, звісно, вітали: тоді відчувався живий потяг до українського слова, з рідною мовою в Донбасі ще не воювали з усіх видів зброї… В газеті ми повідомляли про переможців конкурсу з нашого краю, щиро раділи їх успіхам. А ще справа, започаткована М.Слабошпицьким і П.Яциком певним чином і нас упевнювала в правильності обраного шляху: в 1998 році газета «Донеччина» встановила премію «Плекаймо рідну мову» і ми майже десять років відзначали освітян, працівників культури, журналістів…

Презентація книги М.Слабошпицького «Гамбіт надії» стала для мене в Києві першою знаковою подією після того, як за кілька днів до того вирвався із захопленого бойовиками Донецька. Ніколи не забуду вщерть заповнений простір книгарні «Є» на вулиці Лисенка. Модерує Юрій Щербак, у центрі уваги  автор книги про події на Майдані, написаної по дуже гарячих слідах, а також учасники і свідки Революції Гідності… Кульмінацією зустрічі 17.07.2014 став виступ Любові Голоти, яка поділилась враженням від книги, прочитала з телефону щойно отриману SMS: «Над Донбасом збили Боїнг…». «Почалася третя світова війна», – страшні слова злітають з її вуст, хоча, як не одному мені здалося, ніхто не міг повірити в реальність такого.

Додам: «Гамбіт надії» друкувався уривками в «Слові Просвіти», деякі номери часопису я довго зберігав у перші переселенські роки. Саме переконливі, живі тексти Михайла Слабошпицького про передумови Майдану підштовхнули мене передплатити своїм коштом просвітянський часопис кільком бібліотекам в прифронтову зону. А на буремному Донбасі йшли бої і вже писалася нова книга – «Велика війна 2014.Україна/виклики, надії, матеріали/». Про цю збірку автор на презентації в Київському Будинку вчителя 14.04.2015 сказав: «У ній є передчуття війни. Її почав писати після захоплення Слов’янська як щоденник – записував історії, які чув або бачив. Героями стали люди так чи інакше причетні до подій на Сході… Було відчуття колосальної важливості матеріалу, адже мине час і забудуться всі герої. А їх надзвичайно багато».

Під час тієї пам’ятної презентації в історичній будівлі у вщерть заповненій залі з’явилося, і певно ж не в одного мене, відчуття того, що цей український всесвіт довкола Михайла Слабошпицького і авторів книжок, яких презентує його видавництво «Ярославів Вал», насправді є дуже потужним. З великою притягальною силою. Прихильники творчості письменника приходять до нього за відповіддю про долю України, а її можуть дати не президенти, а тільки такі потужні інтелектуали як Михайло Федотович…

Здається й досі чую його голос під час однієї з презентацій у Національному музеї літератури: найбільша зала на другому поверсі не вмістила всіх бажаючих, сусідній простір теж заповнили, і нам дісталося місце в коридорі, де ловили кожне слово, сповнене тривогою, але й надією теж.

А ще Михайло Федотович у своїх мемуарах «Протирання дзеркала» захоплююче розповів про Анатолія Лупиноса, репресованого радянським режимом націоналіста і борця за Незалежність України, який доводиться мені односельцем. Щоправда, його батьки вивезли з Донбасу ще він у школу не пішов. Жваво написав автор про мого  земляка, і де він стільки інформації розкопав!

Мені пощастило, що цьогоріч директор «Ярославого Валу» благословив видання моєї книжки «Донбасія» і сказав про неї добре слово. Приємно було дізнатися, що Михайло Федотович чув нашу родинну історію від Валерія Гужви і так стало, що ці майстри слова поставили свої автографи на збірці про донеччан.

У травні навідалися до видавництва удвох із сином, сфотографувалися на згадку з книжками Світлани Короненко, і я наговорив про мою однокурсницю чимало заслужено добрих слів. Хотілося якось підбадьорити Михайла Федотовича, який попри погане самопочуття, сказав на прощання не забути запросити як будемо книжку заливати… Не судилося.


Ігор ЗОЦ, журналіст з Донеччини.

Одна з останніх світлин Михайла Слабошпицького у видавництві «Ярославів Вал». 11травня 2021.


 

Ще схожі публікації:

Потворне самозвеличення на крові
  «…Думали, що ми вже на дні, але знизу знову хтось постукав». Цей відомий саркастичний вислів став настільки популярним у потойбічному Донбасу (так ще називають тимчасово окуповані території ...
На Донеччині стали відомі перші переможці премії імені Ігоря Александрова
У Краматорську підбили підсумки конкурсу пам`яті Ігоря Александрова «Свобода слова» серед журналістів та творчих колективів ЗМІ Донецької області. З ініціативою проведення такого заходу вийшли Донецьк...
Зі Стусом поруч
    В житті кожної людини обов’язково зустрічаються окремі особистості, які запам’ятовуються назавжди. Для мене такою особистістю став Василь Семенович Стус. Далекий вже 1954 рік, С...
Слідами війни
  Вечоріло. Сонце ховалося за лісосмугу і освічувало лише верхівки білих будинків міста енергетиків Світлодарська. Саме там проходить так звана «Світлодарська дуга». Командир другої роти, перш...
До Дня визволення Слов’янська і Краматорська: попіл загиблих — в наших серцях
Слов’янські краєзнавці активно готуються до другої річниці звільнення Слов’янська та Краматорська від проросійських терористів-сепаратистів. Відповідно до постанови Верховної Ради 5 липня цього року ц...
До витоків рідного краю
  Наприкінці листопада у Святогірську відбулася Всеукраїнська історико - краєзнавча конференція учнівської молоді «Південно-Східна Україна: зі стародавності в ХХІ століття». Організатори конфе...

The Author

Ігор ЗОЦ

Донеччина © 2016 Frontier Theme