ЗАЛИШИВ НАДІЮ

 

Зустрічей з Михайлом Слабошпицьким трапилося небагато, але всі незабутні…

У Донецьку, де редагував газету «Донеччина», його ім’я набуло для мене особливої ваги, коли наша позаштатна авторка з Маріуполя Ірина Молчанова (яка, до речі приїхала з Росії і, закохавшись в наш край, добре  вивчила українську мову), написала про участь школярів міста в Міжнародному конкурсі знавців української мови, який започаткували письменник Михайло Слабошпицький і доброчинець з Канади Петро Яцик. Це сталося на межі тисячоліть і акцію, яка прилинула з Києва, патріотичні сили області, звісно, вітали: тоді відчувався живий потяг до українського слова, з рідною мовою в Донбасі ще не воювали з усіх видів зброї… В газеті ми повідомляли про переможців конкурсу з нашого краю, щиро раділи їх успіхам. А ще справа, започаткована М.Слабошпицьким і П.Яциком певним чином і нас упевнювала в правильності обраного шляху: в 1998 році газета «Донеччина» встановила премію «Плекаймо рідну мову» і ми майже десять років відзначали освітян, працівників культури, журналістів…

Презентація книги М.Слабошпицького «Гамбіт надії» стала для мене в Києві першою знаковою подією після того, як за кілька днів до того вирвався із захопленого бойовиками Донецька. Ніколи не забуду вщерть заповнений простір книгарні «Є» на вулиці Лисенка. Модерує Юрій Щербак, у центрі уваги  автор книги про події на Майдані, написаної по дуже гарячих слідах, а також учасники і свідки Революції Гідності… Кульмінацією зустрічі 17.07.2014 став виступ Любові Голоти, яка поділилась враженням від книги, прочитала з телефону щойно отриману SMS: «Над Донбасом збили Боїнг…». «Почалася третя світова війна», – страшні слова злітають з її вуст, хоча, як не одному мені здалося, ніхто не міг повірити в реальність такого.

Додам: «Гамбіт надії» друкувався уривками в «Слові Просвіти», деякі номери часопису я довго зберігав у перші переселенські роки. Саме переконливі, живі тексти Михайла Слабошпицького про передумови Майдану підштовхнули мене передплатити своїм коштом просвітянський часопис кільком бібліотекам в прифронтову зону. А на буремному Донбасі йшли бої і вже писалася нова книга – «Велика війна 2014.Україна/виклики, надії, матеріали/». Про цю збірку автор на презентації в Київському Будинку вчителя 14.04.2015 сказав: «У ній є передчуття війни. Її почав писати після захоплення Слов’янська як щоденник – записував історії, які чув або бачив. Героями стали люди так чи інакше причетні до подій на Сході… Було відчуття колосальної важливості матеріалу, адже мине час і забудуться всі герої. А їх надзвичайно багато».

Під час тієї пам’ятної презентації в історичній будівлі у вщерть заповненій залі з’явилося, і певно ж не в одного мене, відчуття того, що цей український всесвіт довкола Михайла Слабошпицького і авторів книжок, яких презентує його видавництво «Ярославів Вал», насправді є дуже потужним. З великою притягальною силою. Прихильники творчості письменника приходять до нього за відповіддю про долю України, а її можуть дати не президенти, а тільки такі потужні інтелектуали як Михайло Федотович…

Здається й досі чую його голос під час однієї з презентацій у Національному музеї літератури: найбільша зала на другому поверсі не вмістила всіх бажаючих, сусідній простір теж заповнили, і нам дісталося місце в коридорі, де ловили кожне слово, сповнене тривогою, але й надією теж.

А ще Михайло Федотович у своїх мемуарах «Протирання дзеркала» захоплююче розповів про Анатолія Лупиноса, репресованого радянським режимом націоналіста і борця за Незалежність України, який доводиться мені односельцем. Щоправда, його батьки вивезли з Донбасу ще він у школу не пішов. Жваво написав автор про мого  земляка, і де він стільки інформації розкопав!

Мені пощастило, що цьогоріч директор «Ярославого Валу» благословив видання моєї книжки «Донбасія» і сказав про неї добре слово. Приємно було дізнатися, що Михайло Федотович чув нашу родинну історію від Валерія Гужви і так стало, що ці майстри слова поставили свої автографи на збірці про донеччан.

У травні навідалися до видавництва удвох із сином, сфотографувалися на згадку з книжками Світлани Короненко, і я наговорив про мою однокурсницю чимало заслужено добрих слів. Хотілося якось підбадьорити Михайла Федотовича, який попри погане самопочуття, сказав на прощання не забути запросити як будемо книжку заливати… Не судилося.


Ігор ЗОЦ, журналіст з Донеччини.

Одна з останніх світлин Михайла Слабошпицького у видавництві «Ярославів Вал». 11травня 2021.


 

Ще схожі публікації:

Знову підпалили "Смолоскип"
    Що штовхає людей на підступні вчинки? Мотиви таких дій людей пояснює Зігмунд Фрейд. Проте люди не квапляться удосконалитись за рахунок науковця. Та і Фрейд запевняє, що скористатис...
Упокорення голодом: згадують українці Сходу
В рамках проєкту «Непораховані з 1932» реконструйовано рецепт ТРАВ’ЯНИКІВ – випечених хлібців з натертої трави, замішаних на гарячій воді з додаванням насіння льону «Хліб наш щоденний дай нам с...
Вони наближали Перемогу. Зв’язківець Павло Скопін
  Чимало славних своїх синів зростила земля Новоазовська. Споконвічні хлібороби й мореплавці, вони завжди в тяжку для Батьківщини годину зі зброєю в руках відстоювали її честь і свободу, до кі...
Мовна тема відволікла усе суспільство від головних проблем
Влада змогла використати другорядне мовне питання, аби відволікти громадян від нагальних соціально-економічних питань, наголосили в коментарі Deutsche Welle громадські діячі в Донецьку.   С...
Повстанець Малашко
Микола Васильович Малашко народився 5 грудня 1898 р. в с. Мар’їнка Маріупольського повіту Катеринославської губернії. Початкову освіту здобув у школі при німецькій колонії Миколаївці Бахмутського по...
Андрій Назаренко: його звали «Мєх»
Сьогодні на честь Андрія Назаренко відкрито меморіальну дошку на школі №15, в якій він навчався. Йому посмертно присвоєно звання почесного громадянина Маріуполя, він нагороджений орденом «За мужнсть» ...

The Author

Ігор ЗОЦ

Донеччина © 2016 Frontier Theme