ХТО КРАЇНУ НЕ КИНУВ – ТОГО БОГ НЕ ЗАЛИШИТЬ

Коли в 2014 ворог полонив мій Донецьк – писав статті до столичних видань, а коли в Києві 24 лютого 2022 не стало газет, і другим домом стало бомбосховище – багато передумалося, згадалося, мріялося. Минуле переплелося з сьогоденням у непохитній вірі, що майбутнє в нас є. Нотатки із днів повітряних сирен – на розсуд читачів.

ПОЧАТОК ВІЙНИ: ЛЮТЬ ДО ВОРОГА, НАДІЇ НА ЗАХІД

Захід закриє небо над Україною, чи закриє очі! (25лютого 2022).

Російське телебачення не показує своєї «спецоперації» в Україні: про загиблих російських вояків, обстріли дитсадків, страждання українців ні слова! Щось робити з цим треба! Вітається кожне правдиве слово про війну українців, які захищають своє право жити. Хотілося щоб і держава кричала на всіх майданчиках за кордоном про злочини РФ! (26 лютого)

Після втечі щурів – дерусифікація! Всі пам’ятники горьким, толстим, ватутіним й іншим – на смітник. Прибрати імена радіщевих-мудіщевих із назв бібліотек, зокрема і дитячих. І з літературою, що виховала жителів країни, шо нас убиває, теж розібратися. Руській мір має бути зруйнований! Думки в той час, як російські варвари градами нищать Волноваху, Чернігів, Харків… (28 лютого).

Руськобілоруський обстріл Києва ракетами триває. Горіти вам у пеклі путіни і луки! – в бомбосховищі опівночі 28 лютого.

Беру в укриття і вам раджу «Енциклопедію російської душі» Віктора Єрофєєва. «Можна домовитися з черепахою, але спробуй домовитися з її панциром. Те ж саме й Росія. Росія радикальніша за росіян. З росіянами якось ще можна мати справу, з Росією ніколи не домовишся. Занадто багато гівна в неї злито», – автор як у воду дивився. (1 березня).

П’ятеро людей загинуло під час обстрілу росіянами телевежі в Києві. Згадалося: тільки я, чи хто з колег ще в 2014-му говорили про припинення антиукраїнської істерії росіян із захопленої в Донецьку телевежі, інші колеги здіймали ґвалт – це ж замах на свободу слова, недемократичне. То як назвати те, що вчиняють російські варвари! (1 березня).

«Братським народам» – братські могили! (2 березня).

«На тоненькой нитке подвешен Восток», – написав поет і вчений Володимир Глущенко в окупованому Слов’янську в 2014. Ці слова актуальні як ніколи: вся Україна в руках долі, але вірю, що ЗСУ з народом і Божою поміччю вистоять. Не дамо обірвати ниточку нашого життя, борімося і не втрачаймо віри! (3 березня).

Історія України – це історія становлення вільної нації, історія Росії – історія кривавих убивств вільних націй.

«Європа спокійно спостерігає як убивають півмільйонний Маріуполь. Просто вбивають – без сенсу, без мети, просто заради помсти… Ці путінські «спадкоємці перемоги» виявилися більш жорстокими, ніж їх попередники в нацистській Німеччині», – пише журналістка Анна Романенко на сайті 0629 міста Маріуполь. (6 березня).

«Нам нема місця на своїй землі», – написав за десятиліття до нападу РФ поет Василь Голобородько. У 2014 змушений залишити окупований рашистами Луганськ і жити в Ірпені в спартанських умовах. Як він там – хто знає? (6 березня).

Уперше з початку війни мій сусід узявся за дрель і продовжив свій нескінченний ремонт. Оце прямо надвечір. Наші люди вони такі – оптимістичні! (7 березня).

Хто країну не кинув – того Бог не залишить. (8 березня).

«Бурлакує» Нью-Йорком і селом» – статтю під такою назвою написав ще за місяць до війни, але в одній з столичних газет вона «завалялася» і тому виставив на сайті «Донеччини» лише сьогодні. Йдеться про те, що пам’ятники Горькому, який зневажав українську мову, досі стоять ледь не у всіх областях, а заклади культури з його іменем функціонують не тільки в Києві. Давно прийшов час позбутися цього осоружного імені! (8 березня).

ХТОСЬ ВИРВАВСЯ З БУЧІ, А ХТОСЬ ЧЕКАЄ ПУТІНА

Ура! 8 березня мої друзі вирвалися з Бучі після десятків страшних годин під обстрілами на підлозі у ванній кімнаті. Вперше моїх земляків РФ вдарила 2014 і вони стали переселенцями. І ось тепер двоє людей з інвалідністю знову без даху над головою. Як і сотні тисяч українців… Про це я написав на своїй сторінці в Facebook і кілька людей звернулося до мене з питанням про порятунок – передав Сергію і той, ще за кермом авто, прямуючи в іншу область, поділився досвідом. І диво! Ще кільканадцятеро щасливців завдяки його маячкам опинилися в безпеці – це вже потім дізналися.

«Довелося стояти в трьох чергах і в кожній є ті, хто не криючись жде Путіна – порядок навєдьот… Все кто в спісках получат свойо», – цитую колежанку зі Слов’янська. Того міста, що вже було під окупацію рашистів у 2014. В цей же день за 60 км від Слов’янська Путіна діждалася лікарня в Ізюмі, яку варвари РФ знищили вщент… Як назвати те, що в головах ждунів путлєра і чи є в них голови? (8 березня).

Не просто держава, а тюремний наглядач/«надзиратєль» – Росія.

Ми не звірі – росіяни не люди!

Схід істинно українські землі. Бо тільки українцям спало на думку звести пам’ятник степовому сіроманцю на місці, де на Донеччині бере початок річка Вовча. Народ, за який навіть вовки на сторожі – неможливо перемогти.

Море Лаптєвих – Росія має море, що в назві відображає суть і цінності її.

Все, що пов’язане з нашим українським Донбасом – підтримуймо!

«Здрастуй сваха Волноваха, сват Донбас!» – з частівок Другої Світової. Тоді Волноваха вистояла в борні з німецькими фашистами, а тепер її, знищену, окупували рашисти Путіна. Відвоюємо наше! (12 березня)

У конкурсі Україна очима москалів виграв Микола, який виклав слово Україна очима москалів – жарт невідомого з нетрів інтернету.

Подейкують: теща нардепа – слуги вийшла з гуртка любителів руського міра після того як рашисти пошкодили її дачу на Київщині… (12 березня)

Рашисти просуваються вперед – вперед ногами! Тільки так. Віримо в ЗСУ! (12 березня)

«Священник на фронті, з хлопцями. Тут майже не буває», – пояснює старенька служниця одного з невеличких храмів столиці. Тому мабуть і Бог з Україною в цій війні з рашистами. (13 березня)

З кожним прожитим днем війни більше усвідомлюєш, що істина – всі ми гості на цьому світі – стосується тебе особисто.

«Як руській мір убив мою дружину Галину Володимирівну та інших людей», – згадалася назва фотовиставки М. Р. про злочинний обстріл Маріуполя в січні 2015р. А як назвати варварство Путіна і злочини РФ щодо мирного міста на Азові тепер? (15 березня)

13 березня на своїй сторінці у Facebook запропонував на державному рівні встановити Час скорботи і гніву: щодня о 12.00 всюди Гімн України, у храмах дзвони і молитви за полеглих, за перемогу над ворогом. За три дні 16.03. глава держави підписав указ про Хвилину мовчання для вшанування українців, які загинули у війні з РФ. Виходить – почули!

Спустили прапор РФ у Страсбурзі – на часі і саму росію в небуття опустити! (16 березня)

«Шлях звільнення кожної нації густо кропиться кров’ю», – Симон Петлюра понад 100 років сказав як про сьогодні. Мурал з Головним Отаманом Армії УНР зафіксував на світлині в Facebook мій давній товариш Сергій Мельковський, дякую! (16 березня)

Глава уряду Британії Борис Джонсон запропонував футбольний Євро-2028 провести в Україні. Супер! Але є умова – неодмінно на стадіонах Харкова, Сімферополя, Чернігова, Сум і на нашій знаменитій «Донбас Арені» в Донецьку. Хто за?

У поштову скриньку прилетіло «Слово Просвіти» від 24 лютого і це добрий знак: буде Перемога, і Слово, і «Просвіта»! Газеті радію, як зустрічі з давніми добрими друзями, авторами крайнього випуску. Повага Вам, Вікторе Тютюн, Георгій Філіпчук, Павле Мовчан, Галино Дацюк, Олексо Різників, Едуарде Овчаренко… Подяка Любові Голоті! Цитата з поезій Михайла Пасічника: «Всю нечисть побороти й далі жить»! Так і буде! (18 березня)

У тимчасово окупованому Єнакієвому помер український поет, член НСПУ і НСКУ Василь Чубенко. Тривалий час у рідному місті очолював літературне об’єднання «Чумацький шлях». У 2013р. видав книгу «Жнива сатани» – документальне дослідження про Голодомор у Єнакієвому. В найважчий час Василь Чубенко залишився з Україною, упокій, Господи, його світлу душу. (19 березня)

РОЗСТРІЛЯНІ ХРАМИ… І ДУШІ УКРАЇНСЬКІ

Нічого святого не було і немає для путінської РФ. Розстріляний у 2014/15рр. біля Донецького аеропорту Іверський монастир із цвинтарем і воронкою на місці могил моїх батьків, розбомблені храми у Харкові, Волновасі, Маріуполі й десятки інших. Злочини проти людяності й віри. Що ж це за РПЦ така на чолі з мордвином Кірілом/Гундяєвим, що освячує вбивства православних? (20 березня)

У Кремінній на Луганщині військові РФ упритул з танка обстріляли будинок для літніх людей, загинуло 56 осіб. Поширюймо правдиву інформацію про воєнні злочини путінської Росії на закордоння, Захід має це знати! (20 березня)

До війни чимало поезій Станіслава Жуковського і його побратимів спілчан  друкували в «Донеччині», але й аматорів теж, хоч наражалися на критику. «Ну що це ви пишете: Приходько – співець рідного краю? Це ж тільки Сосюру так називали, – дорікав мені Станіслав. – Найбільший співець і справді Сосюра! І ви! А інші ж теж співають», – жартував. Згадалося, бо День поезії – 21 березня!

Недаремно залишив для пам’яті сторіночки газети «Слово Просвіти» (26.06.2014) з уривком з книги Михайла Слабошпицького «Гамбіт надії» і пророчими рядками Дмитра Павличка:

На Донбасі вже не має схову

Ні дитя, ні мати, ні трава.

Там стріляє в українську мову

І в сорочку вишиту Москва.

Минуло небагато років і все живе в Україні сущій під обстрілами рашистів.

«Те, що шукаєш, немає ніде», – цитує філософа Назона великий Дзюба на обкладинці своєї книги «Не окремо взяте життя». Так сумно без Івана Михайловича. Скоро сорок днів мине… (22 березня)

«Як у Бредбері», – один із національних телеканалів отак пафосно сповіщає, що руськіє на тимчасово захоплених територіях вилучають з бібліотек книги українською. Але було це не лише в американського фантаста, а в Донецьку 2014, де окупанти знищили барельєф Василя Стуса в Національному університеті і редакцію моєї рідної «Донеччини» з архівом і бібліотечку з книгами Стуса, Лук’яненка, Шевченка, Дзюби, Сосюри… Вісім років тому, а вже забули, оскільки Бредбері вирнув, а не Донецьк й інші окуповані і зачищені під окупанта міста. За останні роки Україна не убезпечила себе від нової навали. Треба вистояти! (25 березня)

На росії зупинили продаж путівок за кордон – зате на той світ – валом: трансфер з України! (26 березня)

Зателефонував Микола Волинко, колишній шахтар, громадський діяч і редактор газети «По-горняцки», що виходила всі ці роки в Києві після втрати Донецька, з проханням: «Мою газету надрукувати ніде – давай знайдемо де розмістити. Тільки тема незручна для влади…». За день стаття Волинка «Війна «не на часі» з’явилася на сайті нашого «Часописа Донеччини». Ось уривок: «Хто винен, що окупанти як на параді за 5 годин безперешкодно дійшли з окупованого ними Криму до Херсона, Мелітополя – це питання залишається без відповіді. Чому наступ орків на Донбасі відбувся саме там, де напередодні по команді згори українські сапери провели розмінування полів? Хто відповість за це і зате, що південний фронт був беззахисним? Чому до останнього не тільки в Офісі президента, але й сам Зеленський стверджували, що ніякого вторгнення не буде?» (27 березня)

ВИЖИТИ!

Радію смс з Чернігова: «Три тижні без води, світла, тепла, зв’язку. Годину тому дали світло. Ненадовго. Поки не голодуємо. Вчора вперше за місяць війни купили білого хліба. Раді. По воду ходимо з 5 літровими ємкостями щодня. Віримо в нашу перемогу. Щиро дякую тобі за молитву. Бог чує і ми живі». Це моя колежанка Валентина Лисенко написала, а вісім років тому в Донецьку ми з нею готували статті в рідній «Донеччині» з підтримкою українців в окупованому Слов’янську, а невдовзі самі стали переселенцями. Руській мір наздоганяє. Але ми вистоїмо, бо не здаємося, і не залишаємо в біді своїх, наших де б не були! (27 березня)

Ділюся оптимізмом від своїх з Чернігова: «Сьогодні вдень дали світло. Боюся радіти. Води ще немає, але сподіваємося, що теж колись буде. Справді стало тихо вдень і ночами. Аж не віриться! Була нагода виїхати, та куди нам їхати! Що буде, те й буде. Хочеться вірити, кацапи не повернуться і стануть добривом, падлюки!» (2 квітня)

Знайшов свій запис з літа 2014, що може бути актуальним для тих, хто в ЄС поїхав: «Тільки тепер зрозумів, як було колись вигнанцям з України: кілька днів, як вирвався з окупованого Донецька, а така туга на серці, немов рашисти всю країну відібрали».

«А ми тую червону калину підіймемо…», – сьогодні співає вся Україна, а 30 літ тому в Донецьку саме з таким гаслом виходила газета «Східний часопис». Її створили, зокрема, Володимир Білецький, Світлана Єременко, Микола Тищенко, Ілля Шутов і їх однодумці, які, гадаю, самі зізнаються, кому спало на думку підняти червону калину! (2 квітня)

«Домаха» – неймовірно щире і єдине видання українською, яке робили в Маріуполі мої добрі друзі власним коштом. Ще кілька років тому. Один з випусків присвячений війнам росії проти України, є добірка про жителів Маріуполя-воїнів, які загинули в АТО 2014/17. І зараз серед захисників міста є люди, для яких слово Домаха не порожній звук. Тримаю за них кулаки і вірю, що після Перемоги «Домаха» напише про нових героїв! (3 квітня)

Брехня/ложь – наріжний камінь державної політики РФ. Домовлятися чи зазирати в очі рашистам – смертельно небезпечно! Не забуваємо про це ні на мить!

З Путіним не про зустріч домовлятися треба, а наближати його появу на Страшному суді!

Мінус майже $10 млрд. – оцінив «Форбс» втрати Рината Ахметова через війну. Між тим рівно 8 років тому Ахметову треба було просто захистити Донбас від рашистів і місцевого криміналітету, а не «гудіти» в свинячий голос!

У Донецьк видатний поляк Єжи Гофман у 2008 році привіз свій фільм «Становлення нації» про історію України. Ми досі такого документального фільму не створили – може чекали нашої найбільшої Перемоги? Це ще одна причина, щоб вистояти у війні, дорога українська націє!

Вирватися з Бучі моїм друзям коштувало фантастичних зусиль і винахідливості – так і Україні, щоб вистояти і перемогти лютого ворога, треба зібрати всі сили і волю, і попри біль утрат битися і перемагати!

«Нелюдське ставлення росіян до нас освячує нашу до них ненависть»,-століття тому Микола Міхновський написав про те, що зараз.

Facebook не витримає, якщо всі злочини РФ в Україні будуть оприлюднені. Але правду про варварів не сховати.

«Руській мір уже в Києві? – несподівано запитує мій давній друг з Донеччини, – З чого ти взяв? – Ну як – відключили Еспресо, раніш не стало Прямого і 5-го. Коли в Донецьк у 2014 прийшла русская весна – відразу вирубили 5-й і УТ-1… Ти що, забув?». Не маючим відповісти людині, яка всім серцем уболіває за долю України там, де дуже тривожно. Але поки він там, як і тисячі мешканців, місто живе і має право на всебічну інформацію про війну і дії влади. Між тим рашаТВ приймається ледь не всюди в регіоні, але 8 років ворожу пропаганду так ніхто і не зупинив.(4 квітня)

Є над чим подумати, в кого є чим.

ДОВГЕ ПРОЩАННЯ З МОРДОРОМ

Дружина в грудні поховала батька в Криму і лише через 117діб змогла вирватися з Мордору, проїхавши з такими ж небораками автобусом із Сімферополя через Москву до Латвії і Польщі. Читаю смс і тішуся нашою маленькою перемогою: «Четверта доба. Вночі в Мацкві перевіряли документи. З усього автобуса вивели мене і обіцяли затримати на добу, потім суд, штраф і депортація. Обійшлося. На кордоні в полі і багнюці під дощем руські тримали 9 годин. Потім зі мною бесідували чекісти: про газету «Донеччина», США, Ігоря і Саву Зоців. Навіть статтю з Вікі про тебе читали… Вже в ЄС. Мокра голодна, люта і без євро, але тримаюся…». Ще за дві доби Наталка Зоц дісталася Києва, і це був найкращий дарунок на Благовіщення – 7 квітня.

Ще 21 березня з’явилася офіційна інформація від органів влади: в Україні хочуть позбавити почесних звань артистів, які підтримали російську агресію. Так от поки у владі і досі «хочуть» – у Мордорі вже змавпували: окупаційна адміністрація Криму позбавила всіх місцевих звань і нагород боксера Усика і президента Кравчука. А в Україні в когось не піднімається рука, щоб бодай символічно забрати відзнаки у прислужників Путіна… Ганьба! (7 квітня)

У Маріуполі російські загарбники закатували Євгена Баля, 78-річного письменника мариніста, колишнього військового. «Вина» ветерана – його проукраїнська позиція. Між тим, твори пана Баля знайшов на російських сайтах, які розміщували оповідання і повісті ветерана військового флоту. Співчуваючи родині, всім, хто знав Євгена Баля, прошу донести цю історію до зарубіжних культурних інституцій – руській мір жорстоко вбиває митців, які пишуть російською в Україні. (8 квітня)

Передплатив і отримав з Краматорська книгу «Шмаття війни. Донбас», яку написали український журналіст і волонтер Олександр Качура і його угорська колежанка Ільдіко Епер’єші – може і не на часі читати книги, але точно треба підтримувати авторів, які пишуть про те, як Україна захищається від лютого ворога. До речі в назві книги, що вийшла і в Будапешті угорською вбачаю пророцтво – з агресора буде шмаття! (9квітня)

«Бізнес-партнера Єрмака призначили заступником міністра оборони», – повідомляє 10 квітня Gazeta.ua – тобто оборона країни під час війни стає бізнесом, це правильний контекст?

У дні повітряних тривог знайшов в блокноті короткий запис з історії преси Донецька: «Наприкінці минулого століття газета «Городъ» змінила свій статус, офіційно позбувшись міськради, як співзасновника. Не змінився зміст – «Городъ – новое русское слово» з номера в номер продовжує паплюжити все, що не «новое русское»… Локація проросійського видання та ж – будинок міськради, на сусідньому поверсі з мером В. Рибаком». І звідки все оте російське тяжіння в Донецьку – не питайте…

НЕПОЧУТІ ПОПЕРЕДЖЕННЯ І ЗАПІЗНІЛЕ ПРОЗРІННЯ

Facebook нагадав про публікацію в «Донеччині» 2014 р. «России нужно, чтоб в Донбассе лилась кровь», де йшлося про заяву ідеолога російського фашизму Дугіна і план дій на Донбасі. Нам не повірили, мовляв, «брати» не можуть так чинити. Все лихе збулося, а через вісім років полем бою стала вся Україна.

 Радію, що сьогодні, 15 квітня, пошта доставила «Українську літературну газету» за 25 лютого з моїм розлогими спомином про письменника Івана Костирю «Донбас у «сагах» уславив і планету назвав». Приємно, що першою привітала зі статтею серед війни землячка Раїса Талалай: вже переслала скан в Німеччину Світлані Заготовій, яку згадую. Зібрав у статті багатьох: Івана Дзюбу, Валерія Романька, Віталія Павловського, Віктора Харламова, Віктора Скрипника… Деякі з моїх друзів уже вдруге потрапили в переселенці – вистоїмо, переможемо!

Майже рік тому сайт 0629 публікує замітку під заголовком «У Маріуполі роздавали газету з символікою ОПЗЖ, що закликає збирати «адреси та дані всіх націонал-радикалів». Сама партія від газети відхрестилася, мовляв, провокація, СБУ нікого не знайшла, а з початком війни всі погрози збулися: 78-річного письменника Баля закатували до смерті, доля деяких українських патріотів наразі невідома… Шкода всіх людей, і прикро, що держава не реагувала на попередження… До слова, в 2020 за ОПЗЖ в міськраду проголосувало 33,99%, за Шарія 7,9%… Нардеп і бізнес партнер Ахметова Новинський з ОПЗЖ обраний до Ради від Маріуполя – хтось чув, що він засудив війну РФ? Коли ж нарешті припинимо обирати у владу поплічників своїх ворогів – хтось знає? (17квітня)

«Хто гірше – Путін, Сталін або Гітлер» – запитав своїх читачів сайт 0629 з Маріуполя. До 24лютого гіршим був Гітлер – 68%, а оце зараз Путін –75%. Підсумки опитування з’явилися майже в той час, як виконуючи наказ Путіна, його опричники скоїли черговий жахливий злочин – цілеспрямовано скинули надпотужну бомбу на лікарню «Азовсталі» в Маріуполі – понад 300 людей під завалами… (19 квітня)

У Києві через місяці війни відкрилась книгарня! Далеченько від центру, але важливіше ось що: ця книгарня більше не продає книг російською! А третя новина не те, щоб неприємна… Сучасна книжка річ дорога, а нові твори обійдуться ще дорожче. Але я тут оптиміст – за марочку з кораблем платили чимало, а цікава книга – навіть не море – океан емоцій!(23квітня)

«Пригоди ірпінського ноутбука» – карколомний сюжет підкинуло життя. Мої друзі серед останніх залишили свій дім в Ірпені і все, що в ньому теж, навіть двері не зачиняли, орки вседно виб’ють. Подумки з житлом попрощалися…  Перебуваючи у Львові організовували гуманітарку для Ірпінської громади. І диво сталося – місто звільнили, дім пошкодили, але він вцілів. А згодом і ноутбук знайшовся: серед речей, які загарбники вкрали, але не вивезли, бо їх самих і бронетехніку українські воїни знищили. Інші добрі люди розшукали власників комп’ютерів і серед цих щасливчиків виявилися мої друзі. Ось так  одні волонтери іншим помогли. Ну а я яким боком – доручили прийняти знахідку і зберігати до приїзду власників. (25 квітня)

НІХТО НЕ ЗНАЄ СВОЄЇ ДОЛІ

Учора ракети в Київ прилетіли з того самого Криму, який влада України в 2010 році фактично віддала РФ. Якраз у ці дні річниця, як Верховна Рада схвалила цю зраду. Саме тоді утворили майданчик для убивства українців, що зараз коїться. Чи відповів хтось за це у владі? Звісно, що ні. Тому лишається нагадувати, що Крим наразі здавали чинні нардепи Ларін, Борт, Столар, екс-спікери Литвин – Герой України і Рибак й купа інших. Колись вони заплатять і за це! Розмістив ці рядки у Facebook з колажем із портретами Ахметова, Палиці, Деркача, Головатого, Гриневецького, Горбаля, Луцького, Льовочкіної, Піскуна, що теж голосували «за» Харківські угоди і цей пост Facebook поширили понад 280 друзів спільноти. Запит на справедливість в українців війна загострила, але чи буде реалізований? (30 квітня)

Назавжди попрощалися з Людмилою Огнєвою, мисткинею і громадським діячем, донеччанкою, яка і в переселенському статусі організовувала показ своєї унікальної колекції вишиття в Києві, Львові, містах донецького краю. Пишаюся, що поруч ішли українським шляхом. Багато років підписував до друку «Донеччину» і «Світлицю» з її статтями. Торік сам написав про неї- «Врятувала «Жінку-птаха», як завдяки пані Огнєвій вдалося зберегти в Донецьку мозаїку Алли Горської… На Байковому цвинтарі пом’янули покійну добрим, теплим словом. (2 травня)

В той час як найхоробріші з українських журналістів гинуть в обороні країни, один із одіозних колаборантів – заслужений журналіст України, кандидат історичних наук Родіон Мірошник став «надзвичайним і повноважним послом лнр на росії». Скоро 8 років, як патріотична спільнота всієї країни домагається від влади, аби та позбавила осоружних прислужників держави агресора українських нагород і звань. Реакції 0 (нуль), певно «неначасі». Огидно! (7 травня)

Пам’ятник матері, що проводжає сина на фронт – є такий у столичному парку «Перемога», відкритий в 2005 році. Наразі майже весь закритий мішками з піском, але обличчя матері і сина добре видно. У мене в цей День 8 травня лише одна думка і побажання: щоб усі сини повернулися, щоб усі матері дочекалися.

У Маріуполі російські окупанти вбили 75-річного доктора соціології, професора Маріупольського державного університету Богдана Слющинського. Уродженець Львівщини, все своє наукове і творче життя провів у Маріуполі, зробив чимало добрих справ. Член НСПУ. Серед його семи поетичних збірок – «В обіймах часу»… Нехай Вам буде затишно в обіймах вічності, пане Богдане… (8травня)

Читаю замітку з окупованого Донецька: площу Конституції перейменували ім’ям вбитого окупанта – героя росії Нурмагомедоа Гаджімагомедова. Прикро: колись квітуче місто перетворюється на звалище моторол, гіві та інших убитих покидьків… А починалося з «воплів» партії регіонів защітіть руській язик. Кликали путіна, а прийшли нурмагомеди. Як вам – януковичі, ахметови, азарови, рибаки, лєвченки – не гикається! (10 травня)

Насправді, ніхто не знає, коли і чим ця війна закінчиться…А Україна – буде!

25 лютого – 10 травня 2022. м. Київ