Трагедія сучасності чи сон розуму

Сон розуму породжує чудовиськ

Іспанське прислів’я

Те, що відбувається з нами сьогодні, ми доволі часто не сприймаємо як наслідок власних дій, навіть підсвідомо шукаємо, кого б можна було звинуватити в наших бідах, негараздах, прорахунках. А дехто, із поблажнивості до власної персони, нагадає українське прислів’я: Як би ж знати, де впадеш, соломки підстелив би.

Події 2014 року в Україні у багатьох кардинально змінили уявлення про реалії їхнього життя. І для них не стояло питання, хто винен у тому, що відбувається з країною і яким чином це може вплинути на їхнє життя, адже було приняте остаточне рішення про приєднання України до Європейського Союзу. І раптом – зрада, людей обурило порушення їхнього конституційного права. Однак, дивлячись правді в очі, треба визнати, не всі так думали. Інша частина нашого суспільства вважала, що на політичній шахівниці з’явилася третя сила, яка надто була зацікавлена в роздмухуванні соцальної кризи в Україні на власну користь. Ось тоді і з’явилися вигадки про «наколені» апельсини.

З тих буремних подій на Майдані минуло вісім років. Увесь цей час Україна вела виснажливу боротьбу зі своїм заклятим ворогом – Росією за право бути суверенною і незалежною державою. І весь Світ остаточно визнав Росію агресором і окупантом. І лише кремлівський очільник та наближені до нього особи намагалися виправдати свої злочинні дії казочками про «шляхетність намірів», хоча в їх аргуметації абсолютно відсутній причинно-наслідковий зв’язок. Тому кримінальна відповідальність за злодіяння на території України буде неминучою.

Не дивуйтесь, але для того, аби зрозуміти дійсні наміри рашистів, треба зазирнути в далеку історію виникнення держав Київська Русь (України) і Московії. Там ми знайдемо багато відмінностей між нашими державоутвореннями і побачимо паталогічне бажання московсьої влади привласнити собі не тільки території, а й історію нашої країни.

З 1654 року Україна поєднала себе сумнівною угодою з Московією (яку, до речі, так ніхто й ніколи не бачив). Через довгі століття українці пронесли свою мрію бути незалежними, і ось на початку ХХ століття з’явилася така можливість. Та УНР, на жаль, проіснувала недовго. Хто ж завадив створенню незалежної держави?

Яскравою особистістю того часу був Михайло Грушевський – всесвітньовизнаний вчений, патріот України. Саме він стає першим Президентом країни, яку відразу визнали понад тридцять держав Світу. Але це не влаштовувало В. Леніна: «Без українського хліба й вугілля ми не зможемо досягти перемоги» – і це стало приводом для насильницького захоплення українських територій.

70 років існування СРСР для багатьох громадян нашої країни залишили відповідні спогади. Одні, незважаючи порожні полиці і суцільні черги через нестачу товарів у магазинах, продовжують згадувати квиток в трамваї за 3 коп. і ковбасу за 2 руб. 20 коп. і до сих пір (напевно з ностальгією про минуле) на гривню кажуть «рубль». Інші ж пам’ятають голодомори, репресії і висилки далеко за межі України.

У 1991 році українці отримали можливість відродити свою державність. Це вже новітня історія, свідками якої є ми. Витримавши великі випробування, можемо пригадати багато чого хорошого й поганого з того, що відбулось у нас за 31 рік незалежності. Були, звичайно, і помилки, і досягнення. Поступово, з кожним роком більш виразно стали вимальовуватися механізми демократії і ринкової економіки. Це сприяло створенню умов для самовираження особистості й стало пріоритетним завданням держави.

Авторитарна Росія не могла спокійно спостерігати за такими змінами в Україні, тож конче необхідно було знайти дієвий привід для руйнування більш успішної системи. І вони вигадали: потрібно захистити російськомовне населення від українських нацистів. Перша спроба відбулась у 2014 році. Спочатку для випробовування на міцність були поставлені регіони Східної України: Сумська, Харківська, Луганська і Донецька області. Харків і Суми дали відсіч, а ось на Донбасі ідеологи «русского мира» завдяки п’ятій колоні (симпатиків СРСР і РФ) змогли досягти деяких успіхів.

11 травня на частині Луганської і Донецької обл., у тому числі в Маріуполі, відбувся псевдореферендум про створення так званих ЛНР і ДНР. Результат був передбачуваним: майже 90 % населення окупованих територій, що взяли участь у «волевиявленні», віддали свої голоси за утворення цих псевдореспублік … з наступним приєднанням до Росії.

Складно було усвідомити, що це є реальність. Дійсно, «сон розуму породжує чудовиськ». Як можна було на той час пояснити таке протизаконне, алогічне явище?! Невже люди здатні свідомо відмовитися від наданого їм права бути незалежними і самостійними? Невже можна було повірити вигадкам, що хтось когось притискає, забороняє говорити на тій мові, яка йому подобається? Та як не дивно, на цьому будувалося протистояння між людми всередині країни. Тож одні мріяли про воз’єднання з «браттями», а інші вважали за честь відстоювати своє право на демократичний устрій країни зі зброєю в руках і вступали в кривавий бій із агресором. Яким був початок тих дій, ми пам’ятаємо. Пригадайте хоча б ці прізвища: Гіркін, Безлер, Бородай – і вам стане відомою їх мета. Це вони за наказом президента РФ намагалися створити військове протистояння між українцями. І їм частково це вдалося зробити за допомогою тих, хто знаходився під дією гіпнозу російської ідеологічної машини. До речі, ця машина продовжує свою ворожу діяльність і до сьогодні. Але ми вистояли (хоч і втратили частину Донбасу й Крим) завдяки нашим глибоким переконанням, що ми народ, який має право на свободу визначення своїх пріоритетів і цінностей. До речі, Михайло Грушевський так і сказав: «Українці довгий час не мали власної держави, але завдяки мові, культурі, народним традиціям вони весь час прагнули до самовизнання і її утворення».

24 лютого 2022 року відбулась трагічна подія для всього цивілізованного світу – це відверта війна Росії проти України. Потрібно усвідомити, що це трагедія, але в першу чергу вона стосується простих росіян, які повірили в «шляхетність» намірів кремлівського очільника, і тих українців, які продовжують спати під солодкозвучні московські гуслі.

На війні без жертв не буває. Люди гинуть як із одного боку, так і з іншого. Але постає питання: заради чого?!

Незважаючи на визначні втрати (зруйновані міста і села, загиблі герої, що віддали своє життя у боях із підступним ворогом), українці не повинні розглядати сьогоднішні події як трагедію тому, що ми впевнено відстоюємо свої національні ідеали – сувіренна і незалежна держава Україна, національні цінності: мова, культура, традиції. А ось росіяни зараз переживають величезну суспільну кризу. Тож нехай знають: за все доведеться відповідати. Українці, єднаймося, бо разом ми – непереможна сила! Слава Україні! Слава нашим героям!!!

 

Я мав свій дім – тепер не маю

 

Маленька пташка в’є гніздечко,

В турботах пролітають дні.

Тріпоче радісно сердечко…

Та сумно й болісно мені.

 

Я мав свій дім – тепер не маю –

Згоріло раптом все в огні.

Того й сумую, і страждаю,

І жах той бачу в кожнім сні:

 

Без перестанку бомби, міни

Летять на голови людей,

І місто – вщент… Одні руїни:

Нема ні вікон, ні дверей…

 

Невже ми зможемо простити

Все те, що скоїли вони?! –

Як біль пекучу загасити

В душі, зчорнілій від війни?

 

То як нам, сестри, браття, бути –

Прощати і прощати знов?

Про звірства нелюдей забути,

Бо «світом править лиш любов»?

 

Гірка, нестерпна біль і втрата –           

Прийшла до нас у кожний дім

Від «брата» з раші, супостата,

Тож час настав «віддячить» їм..

 

Розвіє вітер чорну хмару,

Яка накрила Україну.

Тож неминуча буде кара

За сьози наші і руїну!


 

Маріуполь 22.03.2022 р. Анатолій Бутенко

 

Ще схожі публікації:

Александра Коссе: учитель вчителів
Директор школи ... По-різному вимовляють люди це словосполучення. Учні - з трепетом і хвилюванням, вчителі - з повагою, а іноді і з острахом ( адміністратор все ж-таки!), Батьки, в основному, сприймаю...
ДОНЬКИ – МАМІ
Вісімнадцять років тому Президент України своїм Указом запровадив День Матері. Відзначати його маємо, як і в США та багатьох інших країнах, у другу неділю травня. Може, через те, що в Україні початок ...
Із Заходу - на Схід
Друга половина лютого та перша - березня 2016 року для мешканців Сходу України були багатими на події.За підтримки департаменту освіти і науки Донецької облдержадміністрації в рамках проекту братання ...
Слов’янці святкують ювілей поета-земляка
Цей рік став ювілейним для українського поета-романтика Михайла Петренка –виповнюється 200 років від дня його народження. З метою підготовки та відзначення ювілею автора безсмертної пісні «Дивлюсь я н...
Часопис “Донеччина” від 2 червня 2017 року № 20 (15958)
У своїй повсякденній діяльності на благо односельців і суспільства учасники художньої самодіяльності Великоновосілківського району крім пісенного і танцювального жанрів до- сить часто і ефективно вико...
Скарби благодатної землі
Чи знаєте ви, що на Донеччині, у Волноваському районі, є невелике селище з красивою назвою — Благодатне? Селяни передають з покоління у покоління розповідь про те, що в цих місцях у давнину  зупинилис...

The Author

Редакція "Донеччини"

Донеччина © 2016 Frontier Theme