ПОДИВИТИСЬ В ОЧІ ГЕРОЇВ


Звичайно ж невипадково, саме 24 лютого у Національному музеї історії України відкрилась виставка «Азовсталь: нові сенси». На відстані одного року з дня повномасштабного російського вторгнення в Україну, подвиг захисників Маріуполя постає як одна із найтрагічніших і водночас героїчних сторінок війни українців за Незалежність.
Так сталось, що територія металургійного комбінату «Азовсталь» перетворилася на фортецю, яку українські захисники з полку «Азов» та інших підрозділів мужньо боронили, перебуваючи у повному оточенні. Понад два місяці країна вболівала за кожного з наших бійців, захоплювалась силою людського духу вистояти за межею можливостей. Так підприємство з давніми виробничими традиціями набуло в суспільній свідомості нового сенсу.
«Тепер це місце асоціюється з героїчними історіями, які ми показуємо. Оскільки радянські сенси відійшли в минуле, історична частина експозиції притлумлена – вона на задньому плані, вона не актуальна», – відзначає куратор виставки, завідувач відділу історії незалежної України Національного музею Антон Богдалов.
«Назва «Азовсталь» стала метафорою стійкості та незламності українських воїнів, людей, загалом держави», – наголошує директор музею Федір Андрощук.
Тепер нові сенси промовляють через історії дванадцяти захисників і захисниць «Азовсталі». Їх особисті речі та спогади рідних, представлені в експозиції, нагадують, що це не абстрактні герої на п’єдесталах, як за радянських часів, це чиїсь сини й доньки, і кожен з них має особисту історію. Так в одному з боксів можна побачити боксерські рукавиці та спортивні нагороди одного з полеглих героїв, в іншому – прапор «Азову» і берці загиблого воїна з позивним «Вектор», бойові нагороди Віталія Красовського. Серед експонатів – підбитий рашистською кулею смартфон, планшет з повідомленнями захисників до своїх рідних…
За різними підрахунками, під час боїв на території металургійного гіганта загинули понад 200 українських воїнів, майже 2,5 тисяч опинилися в полоні – кілька десятків з них загинули під час теракту в сумнозвісній колонії окупантів в Оленівці, ще невелику частину обміняли, а більшість героїв – досі в неволі.
Один із залів виставки повністю заповнили фотографії полеглих.
«На цих світлинах – 183 життя, 183 нездійсненних мрії. Подивіться їм в очі, почитайте їх біографії. Це мотивовані хлопці та дівчата, які поклали своє життя, щоб жили ми. Мета нашого, мого життя – вшанувати їхню пам’ять… Їхньою кров’ю написаний літопис Маріуполя, України, «Азовсталі», – сказала на відкритті виставки Віра Литвиненко, мати загиблого бійця «Азову» Владислава Литвиненка. Пані Віра є головою громадської організації родин загиблих захисників України «Серце назовні», яка багато зробила для реалізації цього пам’ятного заходу.
Про минулі і теперішні сенси «Азовсталі» спонукає замислитись стінопис по центру виставки – людське обличчя між трубами металургійного гіганта. Ось як прокоментував свою роботу художник з Рівного Андрій Шостак:
–Намалював мурал за тиждень. Це образ «Азовсталі». І там проглядається образ людини, що відображає ту складну ситуацію, в якій опинилися люди в «Азовсталі». Загалом там дві постаті. Загиблих дуже багато, це спільний образ.
Виставку органічно доповнюють світлини бійця полку «Азов» Дмитра Козацького – «Ореста».
Справжньою родзинкою велелюдної і щемливої події в музеї став виступ народного артиста України Тараса Компаніченка, лідера гурту «Хорея Козацька», бійця 112-ї окремої бригади територіальної оборони.
Виставка триватиме до кінця року з можливістю продовження, а скільки ще проллється української крові на полях битв із заклятим сусідом – не знає ніхто.

Світлини зі сторінки на Фейсбук Національного музею історії України

Ще схожі публікації:

Сібільовські читання
Упродовж двох днів у грудні 2016 року в Святогірську  проходила ХІ наукова конференція «Сібільовські читання». Її організаторами виступили працівники комунального закладу «Державний історико-архітекту...
РОЗЧАВЛЕНІ «РУССКОЙ ВЕСНОЙ-2014»: УСЬОГО ЗА ДВА МІСЯЦІ В ДОНЕЦЬКУ НЕ СТАЛО НІ ВЛАДИ, НІ МЕДІА
Неопубліковані раніше нотатки журналіста Ігоря Зоца про трагічні події в Донецьку п’ять років тому і роль у них медіа.   На 11 травня 2014 року, коли в Донецькій області відбувся псевдорефе...
Окупована Донеччина: що попереду?
Побачене, почуте і пережите за останні два роки склалося в роздуми, якими хочу поділитися з земляками. Дорогі мої співвітчизники! Ось вже два роки як ви живете на «звільненій» (напевно, від «хохлів» ...
Олекса Тихий. Слід на попелищі
    Загальновідомим є факт звернення Олекси Тихого до редакції газети «Радянська Донеччина» зі статтею «Роздуми про долю української мови та культури в Донецькій області» далекого 1971...
Спогади і роздуми про підкорення Донбасу-2007
Після того, як під безжальним донецьким сонцем учасники конкурсу тільки дорогами двох областей проїхали майже дві тисячі кілометрів, усіх журналістів і самого Юрія Работіна, в першу чергу, варто було ...
“СВОЮ УКРАЇНУ ЛЮБІТЬ...”
Це найсвятіший заповіт Тараса Шевченка — щоб ми любили Україну. Саме з любові до рідної землі, до творчості славетного Кобзаря, з прагнення власної нестандартної і суспільнокорисної творчості народивс...

The Author

Ігор ЗОЦ

Донеччина © 2016 Frontier Theme