У тому, що народ змінюється, перетворюючись на свідомих громадян, чимала заслуга краєзнавців, науковців та працівників культури.
Один з таких заходів, який спонукав відвідувачів замислитись над тим, хто ми є і звідки взялися – свято «Обручка Катерини», яке відбулось в Центрі мистецтв і дозвілля Покровська (Красноармійська), що відбувся у рамках Фестивалю християнської творчості.
Тож, до нас прибули гості з Харківського крайового братства апостола Андрія Первозванного української Автокефальної православної церкви.
Відкрила захід організатор волонтерської групи « Доброчинець» Ольга Бондар – титар Свято-Дмитрівської церкви Харкова.…
Категорія: Роздуми
Чи бути Донецькому національному університету Стусовим?
Роздуми після зустрічі в Донецькому національному університеті у Вінниці.
У колективі ДонНУ громадські слухання щодо перейменування вишу вийшли на фінішну пряму – незабаром конференція трудового колективу голосуватиме: бути університету з іменем Василя Стуса чи залишити так як є. Думки на факультетах розділилися: прихильники перейменування припускають, що їх опоненти можуть отримати більшість, а останні вважають, що не проти Стуса, а за те як зараз. Хто переможе чи візьме гору – прогнозувати важко, а свою участь у процесі сприйняв як колишній викладач за сумісництвом ДонНУ і як продовження роботи з дослідження діяльності поета – страдника на сторінках газети, що триває вже чверть віку.…
Красноармійськ сьогодні:«Дави його, дави «бандеру».
Яких лише погроз не чули українці на Донбасі. Ні не в окупованій його частині, а на підконтрольній Україні. Вишиванкою задушити, постріляти разом з усією родиною, пропонували прибратися з Донеччини по-добру по-здорову. Шиплять, звідусіль, брутальними словами покривають, російським матюччям.
Йду одного разу спорожнілою вулицею, неподалік зупинився автомобіль, з нього вийшов пасажир і гучно говорить водію: «Дави його, дави «бандеру». Я швидко зіскочив на узбіччя дороги, автомобіль проїхав поруч. «Невдалий жарт», – подумав я й пішов до пасажира.…
Життя як воно є: розпутнє і грішне в не нашому Донецьку
Про любов з першого погляду в Донецьку розповіла Машуня, давня приятелька – стоматологиня, яка поривалася була виїхати з рідного міста, але так і не наважилася кинути стареньких батьків. Та і син до роботи в Одесі так і не притулився, повернувся в Донецьк, одружився – живуть. А тут, після тривалого періоду безгрошів’я в стоматології почали регулярно платити аж 13 тисяч російських рублів на місяць. Ну і від пацієнтів щось перепадає…
А ще в Машуні є колежанки на роботі – Малишевська і Коротач, незаміжні ,і мабуть у свої далеко за сорок – без особливих шансів на зміну сімейного становища.…
Щоб небо залишалось мирним
З перших днів і місяців заснування військової частини 3035 Національної гвардії України на теренах Слов’янського краю, одним з найбільш важливих питань, крім військових, стало питання поширення позитивної інформації про військовослужбовців, які проходять тут військову службу , військову частину, її завдання та перспективи розвитку, покращення комунікації з місцевим населенням. Особливим пріоритетом в цій роботі була і є взаємодія з молоддю Слов’янська. Використовуючи різні методи і форми, від живого людського спілкування до спільних концертів, від відвідування воїнами шкіл, участі у військово-патріотичному вихованні до такого відвідування дитячих будинків – сиротинців, надання практичної допомоги багатодітним сімям, що постраждали від російської агресії, військова частина постійно розширює діапазон такої взаємодії.…
Редактори и журналісти “Донеччини” захищали Вітчизну
Є в історії нашої газети «Донеччина» і військова сторінка-у свій час у редакції працювали редакторами і журналістами не тільки учасники бойових дій Великої Вітчизняної війни , зокрема Анатолій Чумак ,Олександр Заярний , Григорій Журавка ,Марк Лангман , – долучилися до плеяди мужніх і учасники АТО.
Серед них – . Віктор Масловський , який у часи перебудови прийшов до «Радянської Донеччини» і відпрацював з нами кілька років кореспондентом .Стосунків з газетою не поривав – особливо приємно було приймати від колеги вітання пять років тому , коли Віктор працював у Державній податковій адміністрації Донецької області.Згодом…
Окупована Донеччина: що попереду?
Побачене, почуте і пережите за останні два роки склалося в роздуми, якими хочу поділитися з земляками.
Дорогі мої співвітчизники! Ось вже два роки як ви живете на «звільненій» (напевно, від «хохлів» території), відчуваючи труднощі і незручності. Знову, як в минулі післявоєнні роки стає популярним гасло – «Аби не було війни», з додаванням при цьому: «Добре, що вже менше стріляють».
Наразі чергове «перемир’я». Як живемо, на що сподіваємося? З нашої «звільненої» території як і раніше відвозять обладнання наших промислових підприємств.…
Дожити до «української весни»!
Мешканці окупованої Донеччини вимушені переживати найважчу на своєму віку зиму – «російську».
Такої зими у Донецьку, як нинішня, не пам`ятають навіть старожили! Це, раз по раз глухо підкашлюючи у телефонну трубку, підтверджує мій давній знайомий мешканець міста. «Немає лиха без добра,- іронічно каже він, – бо коли хтось із домашніх у квартирі починає голосно бухикати, тоді не чути пострілів, які досі не припиняється біля аеропорту…» Дякуючи за передані йому кошти «на вітаміни», чоловік продовжує тему.…
Донецькі сліди
У жовтні в Києві непомітно промайнула виставка митців із різних регіонів до Дня художника. Про неї дізнався постфактум із газет. Колеги з видання «День», зокрема написали, що увагу відвідувачів привернула написана в кращих традиціях реалізму картина Віктора Ендебері «Розкуркулена сім’я біля своєї хати в 30-ті роки ХХ ст. в селі Удачне Донецької області», яка змушує нас замислюватися про те, що найсумніші сторінки нашої історії, на жаль, знаходять своє віддзеркалення у трагічних подіях сьогодення.…
Одна голова – добре, а три – набагато краще.
Пригодницько-фантастична повість для молодшого та середнього шкільного віку «АБВ, або Операція «Ставкозавр». Кущ Павло Вікторович, м. Донецьк. 2014 рік.
На здобуття Премії Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за лі
Свою повість сам автор характеризує так: «місцями трохи фантастична» і водночас «дуже правдива». Чи можливе таке? Ще й як! Бо ви подивіться на наших дітей! Це ж свята правда, що їхнім дивовижним мріям навіть можуть позаздрити, маститі письменники-фантасти. Більше того – у внутрішньому світі дитини подібні фантазії виконують своєрідну роль вічного двигуна, який живить непосид-фантазерів бурхливою енергією для довгої-довгої низки витівок, забав і захоплюючих пригод.…