Всім відомо, що яйця несуть птахи. А в Слов’янську в 1970-х сталася новина, яка сколихнула весь Радянський Союз. Уявляєте, в офіційній партійній міськрайонній газеті «Комуніст», на першій сторінці йшлося про те, що на птахофабриці від кожної сучки одержано по 150 яєць! Про неприродну новину доброзичливці донесли в ЦК, в журнали « Перець», «Крокодил», які видавалися мільйонними тиражами. Тож сміявся з нас увесь Союз. А в міськкомі метали громи й блискавки, вимагали знайти й покарати винних у підриві авторитету партійної преси.…

Слов’янськ, Краматорськ, Лиман, Покровськ, Мирноград, Волноваха, Бахмут, Костянтинівка, Дружківка… Це назви тільки великих міст Донеччини, мешканці яких взяли участь у відродженому творчому конкурсі «Любіть Україну!» Всього з’їхалися представники 12 міст і районів області. Причому найбільш приємно спостерігати неабиякий потяг до творчості серед представників молодшого покоління. І не біда, що окремі дещо наївні поетичні рядки юних авторів поки далекі від досконалості та високого художнього рівня. Зате у цих безпосередніх творах пульсує саме життя, яке випало на долю мешканців прифронтового краю.…

Про маріупольського пастора Геннадія Мохненка навіть фільм вийшов із символічною назвою – «Майже святий». Українці про це знають? Мало хто. А могли б знати – принаймні ті, хто бажає Україні перемоги у війні з Путіним. Це для сепаратистів Геннадій зрадник, а для наших він цілком свій, попри те, що у нього курське коріння. Коли над Маріуполем нависла загроза російського вторгнення, Геннадій разом зі своїми синами (а їх у нього троє рідних і тридцять два прийомних!)…

У Краматорську, який, на мою думку, ментально залишається вели- ким заводським селищем зупинки у нових тролейбусах оголошують українською мовою. Такими ж говіркими тут зробили світлофори в самісінькому центрі: «Перехід вулицею Василя Стуса дозволено». Для мене, як тимчасового тут жителя, чути це дуже приємно, хоча певно ж є мешканці, яким миліша попередня назва Соціалістична. Але і консерватори звикають до змін, як приміром призвичаїлися що найголовніша транспортна артерія вже не Орджонікідзе, а Олекси Тихого, який життя поклав, щоб відчувати себе українцем на рідній землі.…

У Слов’янську відбулися урочисті заходи з нагоди 200-річчя від дня народження Михайла Петренка, поета-романтика, автора відомої пісні «Дивлюсь я на небо…» і низки інших творів. І хоча наразі немає документальних підтверджень, що поет народився саме в Слов’янську, більшість місцевих краєзнавців називають Михайла Петренка уродженцем свого міста, а жителі Донеччини пишаються своїм земляком і популяризують його творчість. Відтак урочисте зібрання в школі мистецтв проходило в переповненій залі. Під час заходу відбулося вручення Загальнослобожанської літературної премії М.…

Протягом десятиліть українцям нав’язували думку, що освоєння Сходу України і промисловий бум – це цілком заслуга радянської влади. Хоча насправді до індустріалізації нашого регіону багато років тому були залучені руки й розум європейських інвесторів і спеціалістів. 21 грудня у Краматорську, у Центральній міській публічній бібліотеці, будо відкрито експозицію «Міжнародні інвестиції в Україну з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Частина друга: Франція». Організована в рамках програми українського кризового медіацентру «Культур- на дипломатія між регіонами України» експозиція висвітлює період становлення і розвитку гірничо-металургійної промисловості в Донбасі та Придніпров’ї в XIX – на початку XX століття.…

Серед авторів книги «Покровський район: подорож у минуле», яку презентували в Мирнограді – люди різних професій та поколінь, національностей та віросповідань. Але їх об’єднує одне – любов до рідного краю, бажання зберегти його історію з тим, щоб сьогоднішнє та наступні покоління могли гордитися славою своїх предків. Не так часто краєзнавцям випадає шанс побачити надрукованими результати своєї кропіткої праці. Тому таким важливим є факт видання даної книги, яка стане вагомим доповненням до наявних історико – краєзнавчих матеріалів, що зберігаються у музеях, бібліотеках, державних та особистих архівах.…

Підсумовуючи тему Шевченкіани на Донеччині, хотів би зауважити: попередня влада за останні 20 років витратила мільйони державних гривень на популяризацію в краї Дж.Юза, Стаханова чи московської Святогірської лаври і водночас ні копійки не виділила на видання бодай однієї книги про Шевченкові місця на Донеччині. Між тим така книга донецьким культурологом Тамарою Пішвановою була до друку підготовлена, але як регіоналів тоді, так і нинішню владу зараз проект не зацікавив.…

16 зворушливих історій про людей, які не обрали для життя іншу країну, а залишились в Україні і тут приносять їй користь. Насправді це концентрат позитивних історій про незламних долею людей. Один з героїв збірки – директор КП «Регіон-Донбас» Ігор Зоц – до війни був головним редактором єдиної в Донецькій області україномовної газе- ти «Донеччина». Вимушений разом з родиною виїхати з Донецька, він продовжив видавати газету в Києві. «Ця книга – історії страждань і поневірянь, але одночасно й історії стійкості людей, які по- несли свою донецькість по всій Україні», – сказав Ігор Зоц.…

Хтось подекуди справді торкається то однієї, то декількох доль переміщених у своїй державі то окремих осіб, то цілих сімей, а то й великих колективів. Справді великих… Бо що становить, наприклад, університет із його надскладною внутрішньою структурою, освітньою й науковою тяглістю, матеріально-технічним комплексом, чи, скажімо, академічний науково-дослідний інститут. Не варто вдаватися в розлогі міркування тут, бо це тема окремої й надзвичайно складної розмови, що вимагає надзвичайно глибокого аналізу. Потрібно все-таки повернутися до тих, хто спокійно, без будь-яких докорів сумління за лишився працювати на окупованих землях.…